Морочист - Оскар Бласт

Гречук піднявся зі стільця, пішов до виходу.

- Подушка, котра лежить на ліжку, Кириле, насправді не існує. Вона заскриптована лише у вірті. І я переконався, що ви людина і вірту, і реальності. Була непевна здогадка. Кі тягне до таких. У мене є кілька знайомих схимців, схожих на вас. Але вони, наприклад, ледь вгадували обриси подушки. Я, на жаль, звичайна людина, зараз у спеціальних лінзах. Нове покоління «Смарагду», змінене Імпульсом, не лише сприймає реальність і живе в ній, але й проростає у вірт. Кириле, ШІ Віктор вирощує для себе нову генерацію людей.

- Не смішіть мене, - скептично скривив я губи, хоча всередині все завмерло. – Може, все-таки хоч натякнете? Кі - це вірус? Мод?

- Якби все було так просто, Кириле, - зітхнув Гречко. - Я радий, що ми поговорили. Можете випити що-небудь у барі за мій рахунок: тут готують гарний коктейль із модифікованих ягід та фруктів. Імпульс створив не лише волканів та привів, але й оригінальну їжу. Хоча мені, чесно кажучи, не до смаку. Гарного вечора, Кириле, - Гречук вийшов.

Я відкинув подушку геть і справді побачивши, що вона піксельно переливається під моїми пальцями, що вже майже втратили чорноту. Чорними руки ставали тоді, коли я довго перебував у віртуальному просторі, бо тоді наче зникав з реальності і переходив у новий світ.

Невже Гречук правий? Невже я справді вже не людина? Та ну! Вигадки! Такого не може бути! Але останнім часом мене не полишала думка, що віртуальний простір для мене зручніший, ніж реальність.

Я підійшов до хлопця, котрому не пощастило, і перевернув на спину. Це був робот. Але, звичайно ж, довести, що це не людина, коли відео буде передане поліції, я не зможу. Не мені тягатися з майстром інтриг, босом гігантської корпорації, який все життя ішов по трупах, ідеально вивчив майстерність маніпулювати людьми.

Повернувшись у бар, я спробував новий коктейль із нових фруктів. Так собі. Малиновий чай у моєї бабусі був набагато смачнішим.