Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

— Що таке? — спитав Алай.

Замість відповіді Ендер приклав долоню до сканера. Тумбочка не відкрилася і відповіла: «Неправильний код».

— Мамо, хтось заліз тобі на голову, — заспівав Алай, — хтось гризе твоє лице.

— Тобі точно потрібна моя захисна система? — Ендер підвівся й відійшов.

— Ендере, — покликав Алай.

Ендер озирнувся. Алай тримав якийсь папірець.

— Що там таке?

— А ти не помітив? Мабуть, сів на нього.

«Ендер Віггін переведений в Армію Саламандр. Командир Бонзо Мадрид. Виконати негайно. Код: зелений-зелений-коричневий. Без речей».

— Ти розумник, Ендере. Але в бійцівській кімнаті ти мене не обійдеш.

Ендер похитав головою, адже зараз підвищення було таким недоречним. Новачків не підвищують, поки їм не виповниться вісім років. А Ендеру ще не було й семи. До того ж хлопці однієї групи завжди переходили в армію разом, а на ліжках інших наказів не лежало. І це трапилося, коли все тільки ввійшло в колію! Бернар навчився уживатися з усіма, навіть з Ендером помирився. Ендер знайшов собі справжнього друга — Алая.

Ендер подав Алаю руку, піднімаючи його з ліжка.

— Армія Саламандр хоч так, хоч сяк у виграші, — зауважив Алай.

Від відчуття несправедливості цього наказу в Ендера на очі навернулися сльози. Алай побачив це, але з делікатності нічого не сказав.

«Я не маю права плакати», — наказав собі Ендер.

— Вони негідники, якщо не дають навіть речі захопити. Мені, може, ще й роздягнутися та піти голяка? — пожартував Ендер, і сльози вщухли.

Алай також розвеселився. У пориві Ендер обійняв того міцно, так, як обіймав Валентину, і йому спало на думку: Валентина чекає, коли брат повернеться.

— Я не хочу йти, — сказав Ендер.

Алай обійняв його теж.

— Я розумію їх, Ендере. Ти кращий із-поміж нас. Напевно, вони хочуть якнайшвидше навчити тебе всьому.

— Не хочуть вони вчити мене всьому. Я хотів навчитися, що таке справжня дружба.

Алай став серйозним, кивнув.

— Ти завжди будеш мені другом. Кращим із друзів. — Потім Алай з усмішкою додав: — Уперед, порви жучар!

— Уже, — весело відповів Ендер.

Алай несподівано поцілував Ендера в щоку й прошепотів:

— Салам.

Він зашарівся, відвернувся й пішов до свого ліжка в іншому куті кубрика. Ендер зрозумів, що й поцілунок, й те слово мали щось недозволене. Можливо, пов’язане із чимось забороненим — забороненою релігією, наприклад. Чи, може, слово це мало значення лише для самого Алая, та, хоч яким би був його сенс, Ендеру стало ясно, що для Алая воно було священним. Сказавши це слово, Алай неначе розкрився перед ним. Йому пригадалося, як мати, коли він був ще маленьким і не мав монітора, вчинила щось подібне. Вона думала, що син спить, поклала руки йому на голову й молилася за нього. Ендер жодного разу не прохопився про це, навіть із нею, але зберіг у пам’яті відчуття святості. Він запам’ятав, з якою любов’ю шепотіла слова молитви матір, гадаючи, що ніхто, навіть він, не бачить і не чує її. Алай так само довірив йому священний дар, такий, що збагнути його своїм розумом Ендеру було годі.

Слова після цього були зайві. Алай, підійшовши до свого місця, обернувся. На мить їхні погляди зустрілися, а після того Ендер вийшов.

У цій частині школи не було жодних зелено-зелено-коричневих вогників, тож Ендеру довелося шукати кольори в місцях скупчення народу. Обід закінчувався, до їдальні повертатися не хотілося, а в ігровій кімнаті зараз точно безлюдно. А втім, жодна гра не цікавила його, тож Ендер пішов до загального комп’ютера в далекому кінці печери, знайшов свою гру й легко потрапив у Країну Див. Велет уже помер, відтак хлопчику довелося обережно злізати зі столу, перелазити по ніжці перекинутого стільця, а звідти вже зістрибнути на землю. Раніше тут швендяли пацюки, відгризаючи шматки велетенського тіла, але після того, як Ендер заколов одного булавкою, яку витягнув із сорочки Велета, пацюки зникли.

Велетове тіло вже майже розклалося, стерв’ятники відірвали від нього все, що спромоглися відірвати, а бактерії впоралися з нутрощами. Тепер на землі лежала спотворена й випотрошена мумія, зуби якої застигли у жорстокій посмішці, очі зяяли порожнечею, а пальці на руках перекрутилися. Ендер пригадав, як поцілив у око, ще живе, яке сяяло розумом і жорстокістю. Люті Ендера вистачило на те, щоби виникло бажання вбити Велета знову, але той уже став частиною ландшафту, зривати злобу на ньому було дурною справою.

Зазвичай Ендер просувався містком у замок Королеви Сердець, де не бракувало веселих ігор, але зараз його не приваблювала жодна. Він обійшов величезне тіло й попрямував угору за течією річки до межі лісу; там розташувався дитячий майданчик із гірками, гойдалками й каруселями, на яких весело бавилося з десяток дітей.

Якщо раніше в будь-якій грі Ендер мав аватар дорослого, то тепер комп’ютер вивів його в подобі дитини, до того ж найменшого з усіх дітлахів на майданчику. Ендер зайняв місце у черзі на гірку, на нього ніхто не зважав, і він заліз нагору й подивився, як хлопчик попереду з’їжджає вниз по довгій спіралі, а потім, недовго думаючи, сів, відштовхнувся й почав спуск.

За мить спуску по блискучій гладенькій поверхні Ендер провалився крізь скло й гепнувся просто на землю. Гірка чи то не змогла, чи то не забажала втримувати його, перекладини також. Він намагався чіплятися за них, але хутко якась перекладина зникала, й Ендер падав. На гойдалці сидіння злітало все вище й вище, поки він не вилітав із нього. Карусель прискорювалася, а потім викидала його.

А інші діти… Знущалися з нього, жорстоко насміхалися, а потім знову бралися до ігор.

Ендеру хотілося кинутися на них і потопити всіх у річці, але натомість він розвернувся й пішов до лісу. Рухався стежинкою, що поступово перейшла у дорогу, викладену старовинною бруківкою, проте досі ще придатною до пересування, хоча каміння і розсувала проросла трава. То зліва, то справа виникали пропозиції погратися, але Ендеру було ніколи, він прагнув довідатися, куди веде дорога.

Ендер дійшов до галявини, на якій були криниця й стовп із табличкою «Випий, мандрівниче». Наблизившись, Ендер зазирнув у криницю, аж раптом почув зле гарчання. На галявину вибігли кільканадцять вовків із людськими обличчями; Ендер упізнав їх — це були діти з ігрового майданчика. Лишень тепер вони мали гострі ікла й миттєво розшматували та з’їли беззахисного Ендера.

Чергове його втілення, що з’явилося на тому ж місці, вони так само з’їли — Ендер не встиг плигнути до колодязя. Наступного разу він повернувся на дитячий майданчик. Знову дітлахи глузували з нього.