Хранителі - Дін Кунц

Трейвіс боявся також, що в Нори може статися викидень, якщо вже не стався. Тоді вони втратять не лише Ейнштейна, а й дитину.

Трейвіс вибіг із кімнати.

«Ти не в тому стані, щоб іти в сарай, — подумав чоловік. — Спершу слід заспокоїтись. Ти звелів Норі викликати ветеринара до мертвого пса і сидіти з ним, у той час як вона могла допомогти… Це погано. Ти дозволив своїй люті й жадобі помсти запанувати над тобою. Це погано».

Але він не міг зупинитися. Все життя він втрачав своїх близьких, і в нього не було можливості комусь помститися, окрім того часу, коли він служив у загоні «Дельта». Але навіть тоді ворог був безликий: безформна маса маніяків і фанатиків, частина «міжнародного тероризму». Тож така помста приносила невелике задоволення. Але зараз Трейвіс зіткнувся з надзвичайно лютим і справжнім ворогом, який мусив заплатити за те, що зробив з Ейнштейном.

Трейвіс пробіг коридором і, перестрибуючи через дві-три сходинки, понісся вниз. Напад нудоти і запаморочення був такий сильний, що він заледве не впав, проте вчасно схопився за поручні. Він зіперся не на ту руку, і гострий біль пронизав його поранене плече. Відпустивши поручні, Трейвіс хитнувся і, перечепившись за останню сходинку, боляче гепнувся на підлогу.

Він був у гіршій формі, ніж гадав.

Стискаючи «узі», Трейвіс звівся на ноги, хитаючись, пішов через задні двері на ґанок і спустився на подвір’я. Прохолодний дощ розігнав туман з його голови, і він ще на якусь мить завмер на галявині, щоб минуло запаморочення.

Перед його зором пронісся образ понівеченого, закривавленого тіла Ейнштейна. Трейвіс подумав про ті кумедні повідомлення на підлозі в комірчині, яких він більше ніколи не побачить, про Різдво без Ейнштейна, який уже не бігатиме в шапці Санта-Клауса, про любов, яку він не зможе отримати чи віддати. Він усвідомив, що не буде ніяких цуценят-геніїв, і тягар цієї втрати ледь не притиснув його до землі.

Горе Трейвіса розпалило його лють, і вона настільки загострилася, що стала гострішою від бритви.

Після цього він пішов у сарай.

Це місце кишіло тінями. Трейвіс стояв у відкритих дверях. Дощ шмагав його по голові й спині, а він вдивлявся у напівтемряву, сподіваючись побачити ті жовті очі.

Нікого.

Трейвіс увійшов усередину. Лють додала йому відваги. Він потягнувся до перемикача на північній стіні. Навіть увімкнувши світло, Трейвіс не побачив Аутсайдера.

Намагаючись побороти запаморочення і зціпивши зуби від болю, Трейвіс пройшов повз порожнє місце, де зазвичай стояв пікап, проминув «тойоту» і повільно рушив уздовж машини.

Горище.

Через кілька кроків Трейвіс опиниться під горищем. Якщо чудовисько там, то воно може стрибнути на нього…

Його розмірковування перервалися: Аутсайдер лежав у задній частині сараю попереду «тойоти», скорчившись на бетонній підлозі. Він вив, обхопивши себе своїми довгими, сильними руками. Навколо нього все було у крові.

Трейвіс майже хвилину стояв біля машини за чотири метри від чудовиська і з огидою, жахом і якимось незбагненним зачаруванням розглядав його. Йому здавалось, що він бачить тіло мавпи, можливо, бабуїна, — в будь-якому разі, когось із родини вищих приматів. Але він не належав до жодного з відомих видів, хоч і не був мішаниною з різних частин багатьох тварин. Це було унікальне створіння. Воно жахало своїм гіпертрофованим безформним обличчям, яскравими жовтими очима, щелепою, схожою на ківш парового екскаватора, довгими вигнутими зубами, горбом на спині, скуйовдженою шерстю та довжелезними руками.

Істота витріщалася на Трейвіса й вичікувала.

Чоловік зробив два кроки вперед і звів карабін.

Аутсайдер підняв голову і почав рухати щелепами, видавши різке, тріскуче і нечітке, але розбірливе слово, яке Трейвіс зрозумів навіть попри шум зливи:

— Болить.

Страх пересилив здивування. Ця істота не повинна була вміти говорити, але їй вистачило розуму і бажання навчитися цьому. Вочевидь, під час кількамісячної погоні за Ейнштейном його бажання спілкуватися стало таким сильним, що допомогло певною мірою побороти фізичні обмеження. Аутсайдер учився говорити, шукаючи способи вимовляти спотворені звуки своїми жилавими голосовими зв’язками і викривленим ротом. Трейвіса лякав не сам вигляд демона, котрий міг говорити, а його відчайдушне бажання спілкуватися хоч із кимось. Він відганяв усі думки про жалість до цієї істоти, бо хотів відчувати задоволення від того, що зітре цього монстра з лиця землі.

— Пройшов довгий шлях. Все закінчилося, — з великими зусиллями промовив Аутсайдер, наче вириваючи кожне слово з горлянки.

Його очі були занадто чужими, щоб викликати співчуття, а всі кінцівки, без сумніву, слугували знаряддям убивства.

Вивільнивши довжелезну руку з-за спини, Аутсайдер узяв щось із підлоги. І Трейвіс тільки зараз помітив, що це була одна з відеокасет із мультиком про Міккі Мауса, яку Ейнштейн отримав на Різдво. На футлярі касети було намальоване знамените мишеня у своєму звичному одязі, що махало лапкою. Міккі, як завжди, посміхався.

— Міккі, — промовив Аутсайдер, і попри те, що його голос був таким же мерзенним, дивним і майже нерозбірливим, він якимось дивом передавав відчуття жахливої втрати і самотності.

— Міккі.

Після цього Аутсайдер впустив касету і, знову обхопивши себе руками, в агонії почав качатися по підлозі.

Трейвіс зробив