Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Ви?..

— Так, і я, — сказав він. Маючи на увазі: я теж.

Тепер Кітті майже завжди відзначали в рапортах «похвальна поведінка» і, що краще, вона уклала угоду з прокуратурою свідчити у справі братів Ґрайнерів — великій операції з вилучення партії наркотиків, яку тієї зими провела власний шериф Дулінга Лайла Норкросс. Якщо Ловелла і Мейнарда Ґрайнерів загребуть, дострокове звільнення стане для Кітті наявною можливістю. Якщо вона його отримає, думав Клінт, з нею все мусить бути гаразд. Кітті тепер розуміла, що знайдення собі місця в цьому світі, залежить від неї, а також від постійної підтримки — як медичної, так і соціальної — щоб відповідати новим обов’язкам. Він вважав Кітті достатньо сильною, щоб звертатися по таку підтримку, боротися за неї, і вона щодня ставала сильнішою.

Очікування Дженіс Котс були менш оптимістичними. Такою була її позиція щодо засуджених: краще не покладати надто великих надій. Можливо, саме тому вона й була директоркою в’язниці — хазяйкою, а він лише штатним мозкоправом у цьому кам’яному готелі.

— Стівенсон каже, що Мак-Дейвід її розбудила, — промовила Дженіс. — Спершу балакала уві сні, потім стогнала, потім почала кричати. Щось про те, що йде Чорна Янголиця. Чи, може, Чорна Королева. Так написано в рапорті: «З павутинням у волоссі і смертю в неї на пучках». Схоже, ніби з якогось непоганого телесеріалу, еге ж? На сайфай-каналі[48], еге ж? — Директорка вищирилася без усмішки. — Гадаю, Клінте, у вас попереду вільготний день з цією пацієнткою.

— Більше схоже на фільм, — сказав Клінт. — Якийсь, що вона його бачила в дитинстві.

Котс пустила під лоба очі:

— От бачите. Цитуючи Ронні Рейгана: «Знову ви за своє»[49].

— Що? Ви не вірите в дитячі травми?

— Я вірю в хорошу спокійну тюрму, ось у що я вірю. Її перевели до Крила А — Оселі Психів.

— Неполіткоректно, пані директорко Котс. Коректнішим буде термін Централ Навіжених. Її довелося там всаджувати у гамівне крісло?

Хоча й траплялася подеколи така необхідність, Клінту було огидним це крісло, схоже на сидіння спортивного автомобіля, перероблене на знаряддя для тортур.

— Ні, дали їй якусь жовту пігулку, і це її заспокоїло. Я не знаю, яку саме, та мене це не вельми й обходить, але це є в рапорті, якщо вам буде цікаво подивитися.

У Дулінгу існувало три групи медикаментів: червоні, якими розпоряджався тільки медперсонал, жовті, які могли видавати офіцери, та зелені, що їх ув’язнені, яких наразі не тримали в Крилі С або не занесли до рапорту за погану поведінку, могли зберігати у своїх камерах.

— Гаразд, — сказав Клінт.

— Ну, а зараз ваша дівчина Мак-Дейвід поки що відсипається…

— Вона не моя дівчина…

— А це була вранішня інформація для вас, — позіхнула Дженіс, потерла сигарету об цеглину і закинула недокурок під молочний ящик, немов, пропавши з очей, той міг якимсь чином зовсім зникнути.

— Я затримую вас, не даючи поїхати спати, Дженіс?

— Не ви. Я вчора вечеряла мексиканською їжею. Мушу протриматися на ногах, щоб скористатися нужником. Правду люди кажуть: те, що виходить, підозріло схоже на те, що входило.

— ЗІЗ[50], пані директорко.

— Ви лікар, ви з цим здатні оглянути Мак-Дейвід?

— Безумовно, просто зранку.

— Хочете мою теорію? Гаразд, ось вона: ще немовлям над нею вчинила наругу якась пані, яка називала себе Чорною Королевою. Що ви на це думаєте?

— Може бути, — сказав Клінт, оминаючи цю наживку. — «Може бути», — похитала головою Дженіс. — Навіщо досліджувати їхнє дитинство, Клінте, коли вони досі діти? Фактично саме з цієї причини більшість із них і перебуває тут — дитяча поведінка найзліснішого типу.

Це нагадало Клінтові Джінет Сорлі, яка обірвала довгі роки дедалі дужчих знущань з боку свого чоловіка тим, що встромила в нього викрутку і дивилася, як він помирає, стікаючи кров’ю. Якби вона цього не зробила, її саму вбив би Дейміен Сорлі. Клінт щодо цього не сумнівався. Він вбачав у цьому не дитячу поведінку, а акт самозбереження. Втім, якби він сказав це директорці Котс, вона б навіть слухати впоратися. Ви збираєтеся не схотіла: в цьому сенсі вона була традиціоналісткою. Краще просто закінчити цей сеанс закликів-відгуків.

– І отже, пані директорко Котс, ми розпочинаємо черговий день у жіночій в’язниці на березі Королівського каналу.

Вона підібрала свою торбу, підвелася й обтрусила зад своїх формених штанів.

— Ніякого каналу. Але там, далі по дорозі, як завжди, на своєму місці наш Головатий Ручай. Тож розпочинаймо черговий день.

Причепивши собі на сорочки ідентифікаційні картки, вони разом увійшли до приміщення в цей перший день сонної хвороби.

10

Магда Дубчек, мати молодого, вродливого і на все місто популярного фахівця з глянсування басейнів, відомого як Антон Басейновик (і понад те, в нього легальна фірма, а отже, звертайтеся до ТОВ «Антон Басейновик»), пришкутильгала у вітальню дуплекса, в якому вони мешкали удвох із сином. В одній руці вона тримала ціпка, а в іншій — свій вранішній допінг. З пердінням та охканням опустившись у м’яке крісло, вона ввімкнула телевізор.

Зазвичай о цій порі дня вона потрапляла на другу годину передачі «Доброго ранку, Вілінгу», але цього разу вона натомість ввімкнула «Ньюз Америка». Там ішов спецрепортаж на тему, яка її цікавила — що було добре, і вона знала одну з кореспонденток, яка висвітлювала цю подію — що було навіть краще. Мікейла Котс, яка називає себе тепер Мікейлою Морган, назавжди й навічно залишається для Магди манюнею Мікі, котру вона няньчила чималенько вже років тому. Тоді Джен Котс працювала всього лише охоронницею у жіночій буцегарні на південному кінці міста — вдовиця, мати-одиначка, яка просто намагалася виборсатися зі скрути. Тепер вона директорка, начальниця всієї тієї галайстри, а її дочка Мікі — знана на всю країну репортерка, яка працює у Вашингтоні й уславлена своїми нещадними запитаннями та короткими спідничками. А й справді ж, і мати й дочка Котс, обидві вибилися в люди. Магда пишалася ними, а якщо й майне, бува, смуток, бо Мікі ніколи не дзвонила й не писала, а Дженіс ніколи не заїде потеревенити, то обидві ж зайняті, робота. Магда не сумнівалася, що розуміє, якою обтяжливою та є в обох.

Цього ранку програму новин вів Джордж Елдерсон. В окулярах, сутулий, з рідким волоссям, він аж ніяк не був схожий на типових ідолів телеекрану, що сидять за великими столами й зачитують новини. Він скидався на якогось працівника моргу. Ще й голос для телевізійного презентера мав невдатний. Говорить — ніби кряче. Авжеж, Магда