Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг
— Заждіть, панове! Ви ще всього не знаєте, — перебив збуджені репліки Тербовен.
— Почути сприйняті думки за допомогою гучномовця неможливо, не виходить! Їх можна тільки випромінювати за допомогою спеціального передавача у мозок іншої особи, яка при цьому впадає в своєрідний гіпноз. У такому стані їй нав'язуються чужі думки. Вона нездатна формувати власні думки і сприймає випромінювані в її мозок думки, як свої.
Роньяр зірвався з місця і закричав:
— Чудово! Найліпший винахід усіх часів! Нечувані можливості викривати інтриги жінок!
— Ну, звичайно! Ви вже знову вчепилися за свою улюблену тему! — гукнув Бергер. — Краще сядьте і побережіть свої нерви!
— Дуже просто! Припустімо, що ваша приятелька…
Бергер перебив його:
— Ви завжди до інших підходите з своєю міркою! Але ж вам добре відомо, що я одружений!
Роньяр грайливо зауважив:
— Чому це вас так дратує, любий Бергер? Адже одне не виключає другого!..
— Стійте, стійте! — втрутився Гофстраат. — Бо це вже належить до мого фаху і дає привід до обгрунтованого розлучення.
Але тільки-но Роньяр почув щось про розлучення, як зараз же закричав:
— Ах, шкода, якби тоді вже існував апарат Тербовена, то мій шлюборозлучний процес був би дуже веселий!
— Та перестаньте, Роньяре! Ви справді невиправні, — перебив його Бергер. І, звертаючись до Тербовена, запитав: — Якого зовнішнього виразу набирає цей гіпнотичний стан? Чи це як при справжньому гіпнозі, коли людина потім нічого не може пригадати?
— Ні, вона точно знає, що це не її власні думки. Але вона не може не піддатися примусу і при цьому відчуває навіть часом деякий фізичний біль.
Тербовену було радісно тепер, після довгого очікування, поговорити в тісному дружньому колі про свій винахід. Він почав пояснювати далі:
— Людина не може негайно ж висловити нав'язані їй думки, бо вона впадає в стан, подібний до сну, в якому відчуває підсвідомо. Вона сприймає лише ті чужі думки, що їх надсилає апарат; її власні збудження, що виникають у великих півкулях мозку, в цей час вимкнені. Робота пам'яті в такий спосіб посилюється. Коли енцефалограф вимикають, то відповідна особа відчуває, ніби вона про все це сама думала і нічого не забула.
Доктор Бергер перебив його:
— Отже, безпосередня передача, згідно з вашим поясненням, неможлива. Тим самим цей стан відрізняється від сомнамбулічного стану гіпнозу, де загіпнотизований може негайно ж відповідати на запитання.
— Цілком слушно, — відповів Тербовен. — Крім того, інтервал між сприйманням і відтворенням зумовлений ще й технічними процесами. Стрічку магнітофона треба ще перемотати, перш ніж випромінювання буде скеровано на іншу особу.
Роньяр запитав з інтересом, але скептичним тоном:
— Скажіть-но, Тербовен, чи вдалося вам здобути піддослідних людей для цієї делікатної справи?
— Звичайно. Але я був заінтересований у тому, щоб якомога менше людей були обізнані з моєю роботою. Та навіть і незалежно від цього спонукати когось до участі в таких експериментах небезпечна справа.
— Ще б пак! Я в усякому разі не погодився б, — сказав редактор рішучим тоном і запитливо глянув на Бергера та Гофстраата, ніби чекаючи їхньої підтримки.
— Взагалі небагато людей добровільно погодиться на те, щоб над ними експериментували. Справжня цінність винаходу, — висловив свою думку Гофстраат, — саме й полягає в тому, щоб сприймати думки без відома відповідної особи. — Подумавши трохи, він додав:
— Я собі прекрасно уявляю ось що: коли певним особам сказати, що їхні думки фіксуватимуться, то вони сконцентрують їх на певних небагатьох об'єктах.
— Але це не так просто, — з притиском відказав Петер. — Я робив спроби; насправді дуже важко зосередитись на одній якійсь думці, а взагалі ні про що не думати майже неможливо.
Бергер був іншої думки:
— І все ж таки можна протягом кількох хвилин думати одне й те саме.
Тут Роньяр зареготався:
— Хвилин?! Протягом кількох годин можна думати про одне й те саме! Була в мене якось приятелька, то вона — я можу заприсягнутися! — могла годинами думати ні про що інше, як тільки: «Мені потрібна синя вечірня сукня!.. І брильянтові сережки!»
Хірург сердито пробурмотів:
— Знову якась ваша приятелька!.. Одначе я тої думки, що для сучасної людини великого міста неможливо сконцентруватися на одній якійсь певній думці. Тут потрібне систематичне тренування, подібне до вправ індійських факірів.
12
Вечірні голубі тіні теплого осіннього дня повільно спускалися над морем будівель старого портового міста. Уже спалахували різнобарвні, миготливі вогні реклам. Поодинокі вітрини на головній торговельній магістралі міста були вже освітлені, широкі потоки світла лилися з них у сутінки вулиці. Вечірній потік перехожих темними силуетами посувався повз освітлені магазини. По дзеркальному асфальту одна за одною майже безшумно линули автомашини з вимкненими фарами.
Петер Тербовен пробирався крізь людський вир, не звертаючи уваги на бурхливе життя великого міста навколо нього. Він прямував до Старого міста, й коли добрався туди, вже зовсім стемніло: Поблизу широкого моста через канал звернув направо, на Марієнстраде.
Мляво струмилася темна вода каналу. Крізь легку вуаль туману в ній відбивалися червоні і сині вогні світлової реклами. Галасливий вуличний рух тут потроху стихав, нечисленні ліхтарі тьмяно освітлювали вулицю, що поринула в темряву й тишу. Будинки й дерева кидали на брук візерунки тіней.
Людей тут майже не було. Порівняно з жвавим рухом у ділових кварталах, тут усе здавалося самотнім і покинутим. Тільки один єдиний чоловік щойно вийшов з будинку, і Петер мимоволі звернув на нього увагу. Зробивши кілька кроків, незнайомий перейшов навскіс на другий бік вулиці, до моста через канал. Петер, вражений, зупинився в тіні якогось дерева. У постаті цього перехожого щось здалося йому знайомим. Де він уже бачив цю ходу? З наростаючим зацікавленням Петер дивився вслід незнайомому, що поспішав до моста.
Ось чоловік вийшов на залиту світлом головну вулицю. Петер впізнав його; це був Гофстраат. Але перш ніж він встиг гукнути його, адвокат опинився на мосту через канал і зник у юрбі.
Тербовен пішов далі і вже через кілька кроків на свій подив переконався, що його приятель, очевидно, вийшов на вулицю з магазина, до якого прямував і він сам. Це був магазин випадкових та антикварних речей І. Леві.
Уже взявшись за ручку дверей, Тербовен на хвилинку затримався, роздумуючи: в якій справі міг заходити сюди адвокат?
Літній чоловік за прилавком магазина поцікавився, чого бажає покупець. Торговець говорив ніби надтріснутим голосом з безсумнівно іноземним акцентом.
Тербовен нашвидку окинув поглядом приміщення і показав на костюми та пальта, що висіли довгими рядами на вішалках.
— Мені потрібне пальто!
— Будь ласка! Може, що-небудь собі підберете.
Петер повернувся до вішалок.
