Друзі зі змієносця - Володимир Бабула

За хвилю Марженка вилізла з нори й заходилася казна навіщо вимикати пучки трави й гребтися в землі. Вона працювала так моторно, що незабаром вирила яму, в якій спокійно могла сховатися.

«Робить собі сховок», - припустив я. Скидалося на те. Марженка працювала як я, коли будував своє підземне помешкання. Викопану яму вона вкрила гілками й листям, а відтак узялася за другу - вочевидь для Франтика.

Коли обидві ями були прикриті, Марженка утнула таке, чого я не робив: вириту глину заходилася кидати на дах першої ями. Посеред роботи, однак, зупинилася, мовби передумавши. Довго дивилася на покрівлю моєї нори.

«Певно, згадала про Франтика», - подумав я й нетерпляче чекав, що вона робитиме далі.

Нараз Марженка змінила початковий план і замість своєї ями почала жбурляти глину на дах мого житла. Хоча й не розуміючи, навіщо це роблю, я все ж пособляв Марженці щосили. Франтик також виліз із нори й допоміг нам закінчити розпочату справу.

Утрамбувавши накидану глину руками, друзі тепер усіляко намагалися втягнути мене до схованки. При цьому вони так перелякано пищали, мовби йшлося щонайменше про життя. Коли ж це їм не вдалося, залізли в нору самі. Я в задумі залишився стояти над свіжим шаром жовтої глини.

Навіщо Марженка накидала землі на мою покрівлю? Адже сухе листя й пагони зеленої трави, що виросли з нововиниклого гумусу, маскували сховок значно краще, ніж шар свіжого ґрунту. Може, боялася, що вдарять морози, й глиною хотіла краще ізолювати схованку від негоди?

Пояснення прийшло раніше, ніж я сподівався. Звідкись здалеку долинув підозрілий шелест, котрий за хвилю перетворився на зловісне дзижчання. Над пралісом з’явилася хмара якихось комах. Вона сіла в крони дерев, затим прилетіла друга - значно більша. Наступна хмара закрила все небо, так що праліс разом поринув у морок.

Комахи швидко проникали в усі закутки джунглів, аж поки не затопили їх цілком. Кілька жуків сіли й на мене та добряче покусали.

Я хутко втік до сховку, щільно причинивши за собою ляду. Франтик із Марженкою тулилися одне до одного й так тоненько пищали, що аж різало вуха.

За годину мені закортіло глянути, що діється надворі, проте перелякані друзі повисли в мене на руках і тягнули назад. Після кількох спроб довелося скоритися й безпомічно вкластися на примітивну постіль. Година минала за годиною, і врешті-решт під пронизливий писк я втомлено заснув.

Чи довго спав - не знаю, але пробудження аж ніяк не було приємним. На обличчя й у вуха мені насипалася солона глина, а друзі зникли. Лише маленька лампочка, що живилася від атомної батареї приймача, тьмяно освітлювала стіни порожньої нори.

Друзі втекли, втекли від страху...

Здершись драбинкою, я прочинив ляду - на голову й плечі посипалася суха земля - і скрикнув від жаху. Краєвид навколо був таким страшним, що мимоволі стислося серце.

Праліс зник. Удалину простягалася порожня рівнина, з якої, мов надгробки на велетенському кладовищі, стирчали пеньки обгризених стовбурів.

Руйнівна робота добігла кінця, хмара комах перетворила буйні джунглі на пустелю. Зникли й курені Франтика та Марженки, жовту глину не прикрашала жодна стеблина. А з другого боку червоно полискувало хвилями розбурхане море...

Що я їстиму? Запасів харчів, схованих у норі, вистачить не більше ніж на місяць, навіть якщо споживати їх дуже скромно.

Доводилося втікати в місця, не спустошені комахами. При погляді на неозору пустелю дихання завмирало мені в грудях.

Як довго блукатиму страшною пусткою? Чи вистачить мені продуктів, поки знайду інший праліс? І чи знайду взагалі? Що коли кляті комахи знищили всю рослинність?

Раптом серед пеньків щось ворухнулося.

Франтик. та Марженка!

І човен! Авжеж, вони тягнуть за собою гумовий човен!

Нарешті зблиснула надія! - вихопилося в мене.

Я побіг назустріч друзям і палко обняв їх. Вони боронилися - певно, не розуміли мого вияву вдячності й дружби, - але мені було байдуже.

Ви молодці! - викрикував я, мов божевільний. - Величезне вам спасибі за врятоване життя! Без тебе, Марженко, мене б ті паразити зжерли разом із дахом над головою! І човен. Човен!.. Чи ви знаєте, що він означає для нас? Незабаром побачите самі! Яке щастя, що наша гума тим зажерам не сподобалася!

Я відразу ретельно і всебічно оглянув човен. Пошкодження були незначні. При ударі об сплетіння гілок прорвався брезент, що захищав від негоди вантаж і пасажирів. Під час надимання я, однак, виявив у стінках ще кілька дірок, але вони були такі маленькі, що повітря виходило крізь них дуже поволі. Ту, що була в межах досяжності, ми закрили руками. Я заткнув її кілочком, і після короткого вправляння за нею наглядали вже лише Франтик із Марженкою. Мої ж руки звільнилися для веслування.

Єдиними нашими веслами були руки, позаяк справжні весла зникли в утробах ненажерливих жуків.

Гойдаючись на хвилях, ми пливли вздовж піщаного берега й просувалися вперед направду слимачим темпом. Не було нічого легшого, як перетворити захисний брезент на вітрило, проте вітер, на жаль, дув із моря просто до берега й був заслабкий для маневрування.

Франтик із Марженкою швидко навчилися веслувати, й ми могли змінюватися. Вони гребли так наполегливо й невпинно, що я міг більше відпочивати, пильнуючи за діркою в човні й піддуваючи в нього повітря.

На ніч ми витягли човен на берег і вклалися на його дні під захисним брезентом.

Я довго не міг заснути. В нічній тиші всією вагою падав на мене тягар безнадійної самоти на незнаній, немилосердній планеті, що плинула Всесвітом за більйони кілометрів від дому.