Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Тобі передбачувану відповідь чи наївну? — хмикнула Рен.

— Повір мені. Один цей раз. Вибач уже, що не вказівні, але вони мені ще потрібні. Ти не знаєш, звичайно, але кров із вказівних дає кращий ефект при заклинаннях. Коротше…

Сила ]]> за силу ]]> , — Медея провела закривавленим пальцем по губах Рен і заспокійливо додала: — Це маленький дарунок підсилення, на який я ще здатна…

— Медеє, годі базікати! — озвався Тесс.

— Біжу! — чорнявка тріпнула кучерями.

— Зітри це, і негайно, — Зак показав на закривавлені губи Рен, щойно вона доєдналася до гурту.

— Де ви хочете залишитися? — спитав Ньєрд у всіх, коли вони нарешті знайшли вільний куток.

— Я вже сказав. Я, Енліль та Адіті — основна ударна сила, — Закс склав руки на грудях із виглядом людини, котру ніхто не зможе переконати в протилежному.

— Атака я, — знизала плечима Нікта. — У підтримці з мене нуль сенсу.

— Те саме, — Зіґфрід кивнув замислено. — Думаю, найкраще приєднаюсь до основної трійці. Врешті, мені теж пропонували долучитися до Тріади.

— Я можу спиняти тиск Стовпів, — додала Діке.

— Я з Тессом співпрацював на границях. Будемо діяти в тому ж напрямку, — додав Нік. — Амоне, Рендалл?

— Загалом справа така: я йду на тіньовий бік, — видихнув чорнявець. — Це наказ Аматерасу.

— Але директорка певна, що ми мусимо вистояти. Чому вона відсилає тебе? — Ньєрдові брови смикнулися вгору.

— Вона певна, що

я ]]> зможу зробити те, заради чого ризикує вся Академія. Привести допомогу: тамтешню Тріаду.

— На богів, як

вони ]]> нам допоможуть у боротьбі проти Стовпів? — хмикнув Зак. — І ще — з якої радості? Після всіх цих історій про взаємну ненависть…

— Ама вірить, тож маємо вірити й ми. У неї є домовленість із братом. Вистійте, скільки вийде. Я вирушив… вирушу негайно, як зможу. Нікс, відкриєш прохід назад потім? Я подам тобі сигнал.

— Так, звичайно, — кивнула Нікта, не відриваючи стурбованого погляду від Амонового лиця.

— Чому не йдеш негайно? — озвався Закс.

Чорнявець закотив очі:

— Бо не все залежить від мене, Нортоне ти допитливий. Я можу перейти на тіньовий бік, проте щоб опинитися там у правильний момент у правильному місці, треба і вийти звідси в правильний момент та у правильному місці. Місце — у нашому дворі. Час — коли сонце зникне за обрієм. Я вийду до Стовпів з вами, але встигну вчасно піти. У нас є ще найбільший козир.

— Це ж який?

— Аматерасу. Цукійомі, тамтешній директор, не допустить, щоб рідна сестра загинула… Принаймні щоб вона загинула не від його рук. Словом, у них складні сімейні стосунки. Ваше завдання — дочекатися.

— А тепер варто розглянути ще один, дуже ймовірний варіант, — втрутився Ньєрд. — Варіант, що й без того дірявий план Діоніса й Аматерасу провалиться.

— Тоді я звільню всі свої сили, і побачимо, чия візьме, — насуплено відповіла Нікта, замахуючись уявною косою.

Рен за цей час подумки перебрала всі варіанти, в яких вона могла б бути корисною, і врешті тихо сказала:

— Я атакуватиму з вами…

— Ти триматимешся на відстані, — перебив її Закс і усміхнувся. — Власне, хотів би я так сказати й гарантувати тобі безпеку. Але не можу ні того, ні іншого. Тож давай викладемося на повну… Піду пошукаю Енліля й Адіті. Треба з ними все узгодити. Зіґу, ти зі мною?

Вони пішли вдвох швидко, і Рен помітила, що Зіґфрід тепер майже одного зросту із Заксом, проте її думки перервав вигук на два голоси:

— Савітрі!

Ці двоє були, як завжди, сповнені оптимізму. Брюн Ньєрд зависла в повітрі над плечем Гільди. Дівчата усміхалися, мов на святі.

— Брюнгільдо, тут скоро стане небезпечно, пошукай собі затишний куточок, — зауважила Рен, розглядаючи сестру — чи радше сестер — Ніка Ньєрда.

— Знаю, — примара посерйознішала. — Але ми з Гільдою разом у радощах, тож хіба я можу її кинути, щойно попереду виникає небезпека? Ні, Рендалл, ні, так у нашій сім’ї не чинять!

Вона мить повагалась, а тоді підпливла до Ньєрда і провела рукою по його блакитному волоссю. Принаймні спробувала провести, але її пальці пройшли наскрізь, не ворухнувши світлих пасом.

— Я люблю тебе, братику, — пробурмотіла Брюн, ні краплі не розчарована поведінкою своїх пальців.

— Угу. І я тебе, Брюн, — Ньєрд відповів їй усмішкою.

Примарна дівчинка просяяла і защебетала:

— То, коли все закінчиться, давайте зустрінемось і поговоримо втрьох!

— Гаразд. Але поки що я зайнятий, — м’яко відповів Нік. — Бережи себе і простеж, щоб Гільда була в безпеці. Покладаюся на тебе.

— Неодмінно! — голубе волосся хитнулось, і примара попливла над юрбою, а Гільда майнула за нею.

Сонце майже зайшло, відраховуючи останні хвилини спокою. Рен защепила волосся Енлілевою шпилькою.

«Я підтримаю тебе всіма силами», — озвався Хамсін, торкаючись долонь дівчини миготливим тонким дотиком.

«Ми повинні перемогти», — додав внутрішній голос, якого ніколи не долали страхи й сумніви. І Рен йому повірила.

* * *

Ця битва була програна ще до того, як почалася. Просто вони за безмовною згодою вирішили стояти до останнього.

Випалена земля у дворі здіймалася чорними валунами, які кровоточили лавою й смолою, як величезні струпи. Холодне зазвичай вечірнє повітря переповнював важкий дим, який виїдав очі і не давав дихати. Стовпи любили похизуватися — цього разу руйнацією, котру принесли з собою.

— Ось і грішники! — Град Богів широко всміхнувся, коли безладні на перший погляд гурти вийшли надвір. На згарище.

Захисна енергія незримими щитами двигтіла довкруж. Та Аматерасу і її колеги волею Стовпів зникли без сліду і не могли втрутитись. А якби й могли — що вони вчинили б?..

Кожен знав, що їх чекає смерть, якщо тільки опустити руки. Проте якщо не опускати їх,