Хранителі - Дін Кунц

Нора рукою відчула, як затремтів Ейнштейн, так ніби почув розмову й усвідомив усі похмурі перспективи.

— Добре, — погодився Трейвіс. — Звісно ж, він залишиться у вас. А ми будемо з ним.

— У цьому нема потреби… — почав Кін.

— Згоден, — швидко відповів Трейвіс. — Але ми хочемо залишитися. З нами буде все добре, ми зможемо поспати на підлозі.

— Боюсь, це неможливо, — промовив Кін.

— А я впевнений, що можливо, цілком можливо, — заперечив Трейвіс, повторюючи слова у відчайдушній спробі переконати ветеринара. — Не турбуйтеся за нас, лікарю. Ми впораємося. Ми потрібні Ейнштейну тут, тому ми залишимося. Це для нас надважливо. Звісно ж, ми доплатимо вам за всі незручності.

— Але ж у мене не готель!

— Нам потрібно залишитися, — наполягала Нора.

— Господи, я ж виважена людина, але… — почав було Кін.

Трейвіс обома руками схопив правицю Кіна і міцно стиснув її, чим надзвичайно здивував лікаря.

— Послухайте, лікарю Кін, я зараз усе поясню. Я розумію, що це незвичне прохання і що ми схожі на якусь пару божевільних. Але в нас на те є свої причини, і вони вагомі. Лікарю Кін, це не звичайний пес. Він врятував мені життя…

— І мені теж, — додала Нора. — Але то був інший випадок.

— І познайомив нас, — сказав Трейвіс.

— Якби не Ейнштейн, ми б ніколи не зустріли одне одного і не одружилися, ще й більш од того: давно вже були б мертві.

Кін здивовано переводив погляд із Нори на Трейвіса.

— Тобто він у прямому сенсі цього слова врятував вам життя у двох різних випадках?

— У прямому сенсі, — підтвердила Нора.

— І познайомив вас?

— Так, — погодився Трейвіс. — Він стільки разів змінював наше життя, що ми не можемо навіть підрахувати чи пояснити ці випадки.

Ветеринар, якого Трейвіс досі тримав за руку, опустив свої добрі очі на ретривера, що хрипів на матраці, відтак похитав головою і промовив:

— Я обожнюю історії про героїчних собак, тому вам доведеться розповісти мені свою.

— Ми все вам розповімо, — пообіцяла Нора, а подумки додала: «Але багато чого змінимо».

— Коли мені було п’ять років, мене врятував чорний лабрадор, коли я тонув, — промовив Джеймс Кін.

Нора згадала гарного чорного лабрадора у вітальні. «Цікаво, то нащадок того самого пса чи просто нагадування про його великий борг перед собаками?» — подумала вона.

— Добре, — сказав Кін. — Залишайтеся.

— Дякую, — промовив Трейвіс тремтячим голосом. — Дякую.

Вивільнивши руку, Кін промовив:

— Але впевнитися, чи Ейнштейн видужає, ми зможемо лише через сорок вісім годин. Це довга пісня.

— Сорок вісім годин — то пусте, — запевнив Трейвіс. — Дві ночі сну на підлозі. Витримаємо.

Кін сказав:

— У мене таке передчуття, що за таких умов ці сорок вісім годин здаватимуться вічністю. — Лікар подивився на наручний годинник і промовив: — Моя асистентка з’явиться через десять хвилин, і тоді почнеться ранковий прийом. Я не можу залишити вас тут, щоб ви вешталися під ногами, поки я оглядаю пацієнтів. А вам не сподобається чекати у вестибюлі разом із натовпом хворих тварин та їхніх стривожених власників, бо це лише пригнічуватиме вас. Тому пропоную почекати у вітальні. А коли пізно ввечері я зачиню кабінет, ви зможете побути тут з Ейнштейном.

— Ми можемо зазирати до нього одним оком упродовж дня? — запитав Трейвіс.

Кін посміхнувся і відповів:

— Добре. Але лише одним оком.

Нарешті Ейнштейн припинив тремтіти під рукою в Нори. Його напруга спала, він розслабився, коли почув, що Норі і Трейвісу дозволять бути поряд. Це суттєво заспокоїло пса.

Ранок тягнувся вкрай повільно. У вітальні лікаря Кіна стояв телевізор, були книги і журнали, але Нору і Трейвіса вони не цікавили.

Майже кожну годину вони виходили у коридор, щоб подивитися на Ейнштейна. Йому не ставало гірше, але й не кращало.

Один раз до них зайшов Кін і промовив:

— Можете користуватися ванною кімнатою. В холодильнику є освіжаючі напої, можете також приготувати собі каву. — Кін посміхнувся до чорного лабрадора. — А цього хлопчика звати Пука. Він до вас дуже прихилиться, якщо ви дасте йому таку можливість.

І справді, Пука виявився одним із найдружелюбніших собак, яких коли-небудь бачила Нора. Він сам був готовий кататися підлогою, прикидатися мертвим, сидіти на задніх лапах, а потім, метляючи хвостом, підходив до них, щоб його погладили або почухали.

Весь ранок Трейвіс ігнорував спроби лабрадора завоювати його серце, так наче якби він погладив собаку, то зрадив би Ейнштейну і тим самим спричинив його смерть від чумки.

Натомість Нора знаходила у псові розраду і приділяла йому достатньо уваги. Вона вирішила, що, бачачи її добре поводження з Пукою, боги змилосердяться і допоможуть Ейнштейнові зцілитися.