Фундація та Імперія - Айзек Азімов

Він підвів голову і усміхнувся.

– Згоден, доку. Ядерне силове поле, що може захистити людину, – це єдиний доказ, який мені потрібен. – І він простягнув свою чималу руку.

6. Фаворит

Крихітні кораблі виринули з порожніх глибин і помчали до скупчення Армади. Без жодного пострілу або вибуху енергії вони просочилися у переповнений кораблями простір і вибухнули, поки імперські гіганти, мов незграбні чудовиська, розверталися в їхній бік. Лише два крихітні нечутні спалахи позначили космос там, де ці дві мошки зникли, розпадаючись на атоми.

Великі кораблі почали пошук, але потім узялися за своє попереднє завдання і продовжили захоплювати світ за світом, виплітаючи велику павутину оточення.

Форма Бродріґа була такою, як і личить високопоставленій особі – її старанно зшили і так само старанно носили. Бродріґ неквапливо прогулювався садами маловідомої планети Ванда, де тимчасово була розташована ставка командування Імперії; його обличчя було похмурим.

Бел Ріос прогулювався разом із ним. На його польовій формі сумного сіро-чорного кольору був розстібнутий комірець.

Ріос вказав на гладеньку чорну лаву, що стояла під запашною папороттю, лапате листя якої затуляло біле сонце.

– Погляньте на це, сер. Це релікт старої Імперії. Орнаментовані лавочки, що були збудовані для закоханих, збереглися цілими й неушкодженими, тоді як палаци та заводи перетворилися на руїни, про які вже ніхто й не згадує.

Він сів на лаву, а особистий секретар Клеона ІІ встав перед ним і акуратно збив листя точним помахом свого ціпка зі слонової кістки.

Ріос поклав ногу на ногу і запропонував секретареві сигарету. Іншу запалив сам і звернувся до нього:

– Це саме те, чого я очікував від просвітленої і мудрої людини, якою є його імператорська величність, – що він відправить сюди таку компетентну особу, як ви. Це заспокоює мене, адже я переймався, що тягар важливіших та нагальніших справ може відволікти від маленької кампанії на Периферії.

– Очі Імператора є всюди, – машинально відповів Бродріґ. – Ми не схильні недооцінювати важливість цієї кампанії, але нам все одно здається, що її складність дещо перебільшується. Немає жодних сумнівів, що їхні маленькі кораблі – це не та перешкода, заради якої варто здійснювати такий складний маневр, як попереднє оточення.

Ріос почервонів, але зберіг самовладання.

– Я не можу ризикувати життям своїх нечисленних людей і кораблями, яких немає чим замінити, заради нерозважного наступу. Оточення вчетверо зменшить мої втрати під час завершального наступу, хай яким би важким він був. Військові причини такого рішення я наважився пояснити вчора.

– Та гаразд, я не військовий. Однак ви запевняєте мене, що те, що здається неспростовним і очевидним, насправді таким не є. Ми це припускаємо. Хоча ви занадто обережні. У другому повідомленні ви попросили допомоги. А йдеться про жалюгідного й маленького ворога, варварів, з якими у вас ще не було жодної сутички. За таких обставин бажання мати більше сил могло би свідчити про вашу неспроможність чи навіть щось гірше, якби ваша попередня кар’єра не довела, що у вас достатньо сміливості та винахідливості.

– Дякую, – зимно відповів генерал, – але хотів би нагадати вам, що існує різниця між сміливістю та нерозважністю. Ризикувати варто тоді, коли ви знаєте свого ворога і можете хоча б приблизно прорахувати усі ризики; але йти проти ворога, який вам взагалі невідомий, – це необачно. Ви могли б так само роздумувати, чому одна й та сама людина вдень благополучно долає смугу перешкод, а вночі наштовхується на меблі у власній кімнаті.

Бродріґ відмахнувся від його слів, витончено ворухнувши пальцями.

– Це звучить драматично, але непереконливо. Ви особисто були у цьому варварському світі. До того ж у вас є цей полонений – торгівець, з яким ви панькаєтеся. Отже, ви не рухаєтеся навпомацки.

– Справді? Я прошу вас не забувати про те, що світ, який ізольовано розвивався протягом двох століть, неможливо за місяць вивчити настільки, щоб спланувати проти нього продуманий наступ. Я – солдат, а не широкоплечий кіногерой з ямкою на підборідді, які бувають лише у тривимірних фільмах. А один в’язень, який є членом незрозумілої економічної групи і не має близьких контактів із ворожим світом, не здатен познайомити мене з усіма таємницями стратегії противника.

– Ви допитали його?

– Так.

– І?

– Це було корисно, але не дуже важливо. Його крихітний корабель теж не варто брати до уваги. Він продає маленькі іграшки – дотепні, та й годі. Найрозумніші з них я хочу надіслати Імператорові як цікавинки. Звичайно, у кораблі та його механізмах є багато незрозумілого, але ж я не технік.

– Та ж у вас є техніки, – зауважив Бродріґ.

– Я знаю, – згодився генерал із неприхованим сарказмом у голосі, – але вони надто дурні, щоб на цьому розумітися. Я вже відправив за розумними людьми, які зможуть збагнути, як працюють оті дивні ядерні електричні ланцюги, що їх містить захоплений корабель. Жодної відповіді я не отримав.

– Таких людей не надто багато, генерале. Але, без сумніву, у ваших просторих провінціях має бути бодай одна людина, яка знається на атомних технологіях.

– Якби був хоч один такий фахівець, я вже відправив би його полагодити пошкоджені двигуни, що вийшли з ладу на двох кораблях у моєму маленькому флоті. Два кораблі з мого мізерного десятка не можуть брати участь у серйозній битві через те, що їм бракує енергії. П’ята частина моїх сил приречена гнити, зміцнюючи позиції в тилу.

Секретар роздратовано зарухав пальцями.

– Та ваше становище не унікальне, генерале. В Імператора схожі проблеми.

Генерал жбурнув свою розмоклу і не запалену сигарету, натомість запалив іншу, і знизав плечима.

– Ну, першокласні техніки не потрібні мені негайно. Хіба що я міг довідатися більше від свого полоненого, якби працював мій психічний зонд.

Секретар здивовано підвів брови.

– У вас є зонд?

– Є, хоча й старий. Він схибив, коли був мені потрібен. Я увімкнув його, коли полонений спав, і не отримав жодного результату. Це для зонда виявилося занадто складно. Я випробовував його на своїх людях, він працював як слід, та ніхто з моїх техніків не може пояснити, чому він не діє на полоненого. Дуцем Барр, який є теоретиком, хоча й не розуміється на техніці, каже, що психічна структура полоненого може не реагувати на зонд, оскільки він із дитинства перебував під впливом чужорідного середовища та нервових стимулів. А втім, не знаю. Проте, можливо, від зонда ще буде якась користь. Тому я його зберігаю.

Бродріґ зіперся на свій ціпок.

– Я поцікавлюся, чи є у столиці вільний фахівець цього профілю. До речі, а що це за чоловік,