Поза часом і простором - Олександр Павлович Бердник

— Що це? — повернулася до Копилова здивована Мері.

— Ось якраз ради цього я й викликав вас, — тихо відповів академік. — Це будуються зорельоти за проектом вашого чоловіка. В поєднанні з проектами наших учених його проект дав чудесну конструкцію міжзоряного корабля… Ми не поспішаємо… Ми хочемо гарантувати повернення космонавтів, тому будуємо кілька зорельотів. В них буде все найкраще, що може дати сучасна наука…

Мері перервала його:

— Як я мріяла, містер Копилов, щоб мій син пішов шляхами батька… Ні! Ні! Ви не так мене розумієте!.. Я хочу, щоб він не безтілесну мрію шукав там, не за Часом і Простором, а допоміг людям наблизити далекі світи, зробити космічну безодню не жахливою пустелею, а шляхом для єднання різних світів…

Копилов потиснув її руку.

— Я теж думав над цим. Ми допоможемо вам в цьому. Ще не менше десяти років ми будемо уважно готуватися до цього найвідповідальнішого польоту, і син ваш, син Барвицького, має право першим полетіти, щоб відкрити путь у безсмертя… Так, так! У безсмертя! Не дивуйтесь! Ваш муж багато вірних і потрібних ідей дав світу. За межі Часу і Простору ми, звичайно, не будемо рватися, але будемо прокладати шляхи для майбутніх поколінь, які справді стануть практично безсмертними… Так, так! Наші нащадки стануть безсмертними!..

Копилов замислився. Мері дивилася на його освітлене синіми вогниками лице, і вдячність до цього безкорисного друга її чоловіка залила змучене серце…

— Отже, що скажете ви? — повернувся до неї Копилов.

— Я залишаюсь, — відповіла Мері. — Син піде тільки по цьому шляху…

Швидкість космольота досягла вже швидкості променя. По розрахунках Святослава вона дорівнювала 280 тисяч кілометрів на секунду. Все ніби підтверджувало теорію Барвицького. Перші мільярди кілометрів шляху він, згідно даних атомного годинника, летів без особливих пригод, не помічаючи нічого чудесного. Але, коли апарат почав досягати променевих швидкостей, все змінилося. Як показали прилади, Сіріус блискавично наближався, і космольот пролетів більшу половину шляху за кілька годин згідно атомного годинника. Це давала себе знати відносність Часу і Простору!.. Святослав торжествував:

— Значить, Час і Простір, справді, фікція людського почуття, сон матерії, сповільненої в своєму русі до мінімуму! Значить, можна перемогти одвічну несправедливість долі і вийти в інше Буття!..

Вага почала ніби зникати. У всьому тілі відчувалася незвичайна легкість.

— Може, це і є початок тієї метаморфози, яка мусить відбутися при переході за променеву швидкість! Чи не провести експеримент відразу?

Потім вирішив — ні!

Кликала до себе далека блакитна зірка, знову настирливо роїлися в голові химерні галюцинації, не давала спокою казкова мрія.

— Де ти, любов моя? Чи зустріну я тебе на чужих планетах, чи ти в непотрібному маренні привидилась мені для муки?..

Час галюцинацій минав. Святослав подивився на зоряне небо. Тепер зірки змінили свій вигляд — вони були якісь різнокольорові, переливалися живими вогнями, наче візерунки в калейдоскопі. А зірки, що залишилися позаду — навпаки, ставали якісь темновишневі, або зовсім зникали з фіолетового неба…

Це проявлявся ефект Доплера, в зв’язку з страшною швидкістю космольота…

Та ось щось дивне почало відбуватися з очима Святослава. Обриси приладів у рубці і зірок в ілюмінаторі розпливалися, колихалися, ніби в тумані. Він протер очі, поглянув знову… Ні! Не допомагає!..

Святослав, похитуючись, встав з крісла і повиснув у повітрі.

— Що таке? Прискорення більше немає?.. Невже межа, яку пророчить теорія відносності?.. Ні! Не може бути!..

Він дотягнувся до пульта, до краю включив потужність розрядів… І відразу його кинуло неймовірною силою назад, у крісло, притиснуло страшним тягарем. Зірки в ілюмінаторі закрутилися різнокольоровими колами, і Святослав поринув у якусь темну яму…

…Коли Барвицький знову відкрив очі, то побачив чіткий візерунок сузір’їв, а навколо стіни рубки і прилади, обриси яких тепер не розпливалися. Значить, все нормально?.. Приступ був, напевне, від переходу до незвичайних швидкостей!..

Святослав поглянув на прилади. Половину шляху було пройдено. Барвицький почав гальмувати апарат. Електромагнітні розряди в каналі космольота випромінювалися в інший бік, затримуючи політ…

Сіріус у перископі змінив свій вигляд. Це вже була не одна блакитна зірка, а дві — одна жовта, а друга — біла, які утворювали єдину систему.

Святослав уважно спостерігав у телескоп нову систему. Нарешті, він піймав у окуляр телескопа кілька темних тіл — планет, що світилися відбитим світлом. Зовнішні планети були велетенські, закутані важкими непрозорими атмосферами. Очевидно, процес їх створення був такий же, як і в нашій системі, бо і тут, як у сім’ї Сонця, за планетами-гігантами Святослав побачив дві невеликі планети. Вони оберталися навколо двох сонць по якихось дивних заплутаних орбітах, бо на них діяло тяжіння двох велетенських тіл — світил системи.

Одна з планет була затягнута хмарним зеленкуватим покровом. Вона, очевидно, подібна до Землі. До неї і спрямував зорельот Святослав. Велике хвилювання охопило його душу. Вперше людина Землі досягає другої системи. Скоро, скоро він ступить на землю чужої планети. Швидкість зменшилася до звичайної космічної — 18 кілометрів на секунду. Треба бути обачним — можна зустрітися з метеорами. Та між тим вони не такі страшні! Автомат-радіолокатор попереджає про зустрічне небесне тіло автопілота, і той звертає з шляху…

Планета поволі росла в перископі. В розривах хмар виднілися моря і океани, які блищали іскорками під променями двох сонць. Апарат здригнувся — попав в сферу тяжіння планети. Перископи запітніли.

Почувся тихий свист. Апарат ввійшов у