Злочинна цивілізація - Роберт Шеклі

— Майже, але не зовсім, — мовив Тем Ренд. — Міста ще існують, але їх заховали під землю. Усі ті величезні заводи і виробничі зони. А все інше — таке, як каже Форін.

— Заводів більше немає, — затявся Форін. — Вони не потрібні. Будь-які речі, необхідні людям, можуть бути виготовлені силою думки.

— А я кажу тобі, — мовив Джо, — що пам’ятаю плавучі міста! Я жив у секторі Німуї на острові Пасіфе.

— Ти гадаєш, ніби це щось доводить? — спитав Ренд. — А я пригадую, що працював на вісімнадцятому підземному рівні у Нуева Чікага. Я мусив відробити двадцять днів на рік. Решту часу проводив просто неба в лісах…

Форін заперечив:

— Ти помиляєшся, Теме. Немає ніяких підземних рівнів. Я виразно пам’ятаю, що мій батько був Контролером Третього Класу. Щороку наша родина проїздила кількасот миль. Коли нам було щось потрібне, мій батько просто думав про це — і воно з’являлося, немов з неба падало. Він обіцяв навчити цьому й мене, але, гадаю, так і не встиг.

— Що ж, — мовив Баррент, — майже напевне хтось із нас помиляється.

— Це вже точно, — погодився Джо. — Але хто з нас правий — ось у чому полягає питання.

— Про це ми ніколи не довідаємося, — мовив Ренд. — Принаймні тут.

На цьому дискусію припинили.

Наприкінці тижня Баррент отримав ще одне запрошення із Магазину Снів, але вже значно гостріше. Він вирішив одразу ж спекатися цього обов’язку. Вілл перевірив температуру повітря: вона піднялася майже до сорока градусів. Уже набувши омезького досвіду, він напакував у сумку теплі речі й вирушив з дому.

Магазин Снів містився на проспекті Смерті. Баррент опинився у невеличкій розкішно вмебльованій приймальні. Прилизаний молодик за полірованим столом обдарував його штучною усмішкою.

— До ваших послуг, — мовив молодик. — Мене звати Номіс А. Аркдраген, я молодший розпорядник з нічних снів.

— Я хотів би знати, як воно робиться, — звернувся до нього Баррент. — Яким чином навіюються мрії, що то за мрії, — коротше кажучи, все.

— Звісно, — мовив Аркдраген. — Ми все вам пояснимо, Громадянине…

— Баррент. Вілл Баррент.

Аркдраген кивнув головою і звірив ім’я зі списком, що лежав на столі. Підвівши погляд, він мовив:

— Наші сни викликає дія наркотиків на мозок і центральну нервову систему. Існує велика кількість наркотиків, за допомогою яких можна досягти бажаного ефекту. Найпоширеніші: героїн, морфій, опіум, кока, гашиш, пейотл. Це суто земні продукти. Але є ще чисто омезькі: Чорні Капці, тринаркотин, перлинка, джедала, манісі та різноманітні сполуки кармоїдної групи. Всі вони навіюють видіння.

— Розумію, — сказав Баррент. — Отже, ви продаєте наркотики.

— Аж ніяк! — заперечив Аркдраген. — Усе не так просто, не так грубо. В давнину на Землі люди самі собі вводили наркотики. І природно, що видіння були цілком випадкові. Не можна було передбачити, що і як довго вам увижатиметься. Люди не були певні, чи вони побачать чарівний сон, чи жахіття, налякаються чи потішаться. Цю непевність усунули сучасні Магазини Снів. Сьогодні наші наркотики ретельно зважують, змішують і дозують індивідуально. Навіювання снів стало точною наукою: ми можемо навіювати і спокій нірвани за допомогою Чорних Капців, і барвисті галюцинації, викликані тринаркотином і пейотлем; ми також можемо породити сексуальні фантазії- перлинка і морфій, і, врешті, кармоїдна група створює ілюзію поновлення пам’яті.

— Мене цікавить саме поновлення пам’яті, — мовив Баррент.

— Я б не радив вам цього для перших відвідин, — насупився Аркдраген.

— Чому?

— Земні видіння діють на нервову систему сильніше, ніж будь-яка інша уявна продукція. Доцільно спершу виробити певний захист від них. Для початку я б рекомендував приємну сексуальну фантазію. Цього тижня у нас саме розпродаж сексуальних фантазій.

Баррент похитав головою:

— Тут я віддаю перевагу дійсності.

— Ви не пошкодуєте, — солоденько всміхаючись, умовляв його помічник розпорядника.

— Повірте, коли звикнути до видінь, справдешній секс утрачає всю свою звабу.

— Не хочу, — рішуче заперечив Баррент. — Мені потрібні земні видіння.

— Але ж у вас ще й захисту ніякого нема! — вигукнув Аркдраген. — Ви ще навіть не стали наркоманом.

— А хіба це необхідно?

— Це суттєво, — сказав йому Аркдраген, — а також неминуче. Всі наші наркотики, як того й вимагає закон, призводять до наркоманії. Розумієте, щоб по-справжньому оцінити наркотик, треба виробити потяг до нього. Тоді насолода набагато дужча, та й захист уже якийсь є. Саме тому, я гадаю, вам слід почати з…

— Я хочу видіння про Землю, — стояв на своєму Баррент.

— Дуже добре, — неохоче погодився Аркдраген. — Але ми знімаємо з себе відповідальність за можливі психічні травми.

Помічник провів Баррента довгим коридором, куди виходило багато дверей — за деякими чулися глухі стогони й солодкі зітхання.

— Вони бачать, — коротко повідомив Аркдраген. Він завів Баррента до відкритої кімнати наприкінці коридора. Там сидів привітний бородань у білому халаті й читав книжку.

— Доброго вечора, докторе Вейн, — привітався Аркдраген. — Ось громадянин Баррент. Перші відвідини. Наполягає на видіннях про Землю. — Сказавши це, він повернувся і вийшов.

— Гаразд, — мовив лікар. — Гадаю, ми вам допоможемо. — Він відклав книжку. — Лягайте сюди, громадянине Баррент.

Посередині кімнати стояв довгий регульований стіл. Над ним нависав якийсь складний прилад. Попід задньою стіною кімнати стояли скляні шафки, заповнені прямокутними банками: Вілл пригадав свої протиотрути.

Він ліг. Доктор Вейн зробив загальне обстеження, потім перевірив його навіюваність, гіпнотичний індекс, реакцію на одинадцять основних груп наркотиків і, врешті, схильність до тетанічних та епілептичних корчів. Він записав результати обстеження в блокнот, звірив зі своїми таблицями, підійшов до шафи і став змішувати наркотики.

— Це, мабуть, небезпечно? — спитав Баррент.

— Не обов’язково, — мовив доктор Вейн. — У вас досить міцне здоров’я. Таки