Година Бика - Іван Антонович Єфремов

— У самому формулюванні «їх», «вони» — ваша найприкріша помилка. Це абсолютно ті самі люди, штучно відібрані вашим суспільством і приречені жити в умовах примітивної боротьби за існування. Так, у первісних лісах наших тропіків племена, які пішли туди десятки тисяч років тому, всі сили витрачали тільки на одне — щоб вижити. Від покоління до покоління вони вироджувались інтелектуально, втрачаючи творчу енергію. Навіть могутні слони степової породи, гігантські бегемоти великих річок Землі перетворювались у лісах на карликові, дрібні види. Ваш «ліс» — це коротке життя з перспективою близької смерті в задушливій темряві перенаселених міст, з поганою їжею і нецікавою роботою.

— Так, загалом «кжи» — лише дешеві проміжні ланки між дорогими машинами, — сказав Таель. — Немає ні майстерності, ні радості творення. Машина робить краще, швидше, а ти в неї лише «на підхваті», як висловлюється Гзер Бу-Ям. «Ви помираєте хворими й мудрими, а ми — молодими й дурними, що краще для людини?» — запитали мене. Я намагався їм пояснити, що погана робота кожного з нас, хоч би ким він був, б’є по своїх же беззахисних братах, батьках, дітях, а не по ненависних гнобителях. Ті мають охоронні засоби. «Як ви можете так чинити?» — запитав я, і, здається, вони зрозуміли.

— І все ж «вони» мають перевагу перед «вами», — сказала Родіс. — Дивіться, які яскраві постаті — ця компанія Гзер Бу-Яма! їм небагато треба, і в цьому вони вільніші. Побачили б ви, як поводився Гзер Бу-Ям, коли побачив по СДФ Евізу Танет! З якою по-дитячому наївною і світлою радістю він дивився на неї! «Я побачив її, свою мрію, ще раз і тепер можу померти!» — вигукнув він. Ось вам і грубий, темний «кжи»!

Почувся тихий виклик СДФ, і Родіс відгукнулася. На екрані з’явився Вір Норін і сказав:

— Я хочу привести до вас Сю-Те.

— Її?

— Так. Задля безпеки я прийду до підземелля.

— Я чекаю вас.

Побачивши Фай Родіс, Сю-Те зітхнула коротко й різко, ніби схлипнула. Родіс простягла їй обидві руки, пригорнула до себе, зазирнула у відкрите, підняте до неї обличчя.

— Ви володарка землян?.. Дурна, я могла б не запитувати, — сказала Сю-Те, опускаючись на коліна перед Родіс, яка дзвінко розсміялась і легко підняла дівчину. Губи Сю-Те раптом затремтіли, по щоках покотилися великі сльози. — Скажіть йому… Він запевняє, що все не так, і я не розумію. Ну, навіщо я земному чоловікові, якщо ви такі?.. Велика Змія, я жовте пташеня Ча-Хік перед жінками Землі!

— Скажу, — серйозно відповіла Родіс, посадивши її і взявши за руку.

Вона довго мовчала. Сю-Те схвильовано дихала, і Родіс ніби прокинулась.

— Ви чуйна й розумна, Сю-Те, тому в мене не може бути слів, прихованих від вас. Вір, дорогий мій! Вам випав, якщо тут можна говорити про успіх, мільйонний шанс. Вона не богиня, але істота іншого роду — фея. Ці маленькі втілення добра здавна користувались особливими симпатіями в земних казках.

— Чому особливими? — тихо запитала Сю-Те.

— Богиня — героїчне начало, покровителька героя, яка майже завжди веде його до славної смерті. Фея — героїня звичайного життя, подруга чоловіка, яка дає йому радість, ніжність і благородство вчинків. Цей казковий розподіл і відображав мрії людей минулого. І знайти тут, на Тормансі, фею?! Що ж ви робитимете, бідний мій Норін? — запитала Родіс земною мовою,

— Не бідний! Якби я міг узяти її з собою, але вона каже, що це неможливо!

— Вона має слушність, мудра маленька жінка.

— Розумію і погоджуюсь. Але можливий інший, діаметрально протилежний вихід…

— Вір! — вигукнула Родіс. — Це ж Торманс, планета мук у глибокому інферно!

Вір Норін раптом розсердився і, як справжній тормансіанин, заходився проклинати інферно, і Торманс, і людську долю мовою Ян-Ях, багатою цими закляттями нещасть. Сю-Те злякано підхопилася, Родіс обняла її за тонку, стягнуту зеленим поясом талію і втримала на місці.

— Дарма. З чоловіками це буває, коли вони ображаються на власну нерішучість.

— Я вирішив!

— Можливо, на вашому місці я вчинила б так само, Вір, — раптом згодилася Родіс і провадила далі земною мовою: — Ви загинете, але принесете велику користь, а їй дасте скількись там місяців, навряд чи років, щастя. Бережіть себе! Вона помре, тільки-но настане ваш кінець. Вона не боїться смерті. Найстрашніше для неї — це залишитися без вас. Тільки жінки Торманса в коханні можуть проявити стільки мужності й стійкості, так само як і байдужості до всього, що може з нею трапитись. Де розрахунки зворотного шляху?

— У Менти Кор. Ми приготували їх ще тоді, як облітали Торманс.

— Ми будемо сумувати за вами, Вір!

— А я? Але я сподіваюсь дожити до прильоту другого ЗПП і побачити якщо не вас, то співвітчизників.

— Йдіть, Вір! Ми ще не раз побачимося за той час, який лишився. Можливо, ви ще зміните своє рішення…

— Ні! — сказав він так твердо, що Сю-Те, яка ні слова не зрозуміла, здригнулася.

Віщим чуттям жінки здогадуючись про суть розмови двох землян, вона гірко розплакалась, коли Родіс попрощалася з обома довгим поцілунком.

Невдовзі після побачення з Родіс Вір Норін з’явився до фізико-математичного інституту — найбільшого в столиці, який увібрав майже всіх здібних учених планети. Інженер Таель попередив Вір Норіна, що в тутешній «майстерні» він може говорити вільніше, ніж в інших. Інженер надавав великого значення майбутній розмові.

Присутні розташувались у строгому порядку наукової ієрархії. Попереду, ближче до головуючої групи, посідали знамениті вчені-можновладці. У багатьох на грудях блищали особливі знаки: фіолетова куля планети Ян-Ях, обвита золотою змією.

Позаду маститих і заслужених недбало розсілися представники середнього прошарку, а в кінці зали тіснилася молодь. Цих пустили сюди в обмеженій кількості.

Вір Норін достатньо вивчив учений світ Торманса і знав, як послідовно проводився в ньому розподіл привілеїв, починаючи від розмірів житла і грошової оплати й кінчаючи одержанням особливо якісних, нефальсифікованих і свіжих продуктів зі складів, які постачали самих «Змієносців». Мабуть, з усіх безглуздостей суспільства Ян-Ях Вір Норіна найбільше дивувало, як могли продавати себе найрозумніші голови планети. Очевидно, в усьому іншому, крім їхньої вузької професії, вони зовсім не були могутніми, ці талановиті обивателі.

Зрештою, багато вчених усвідомлювало це. Більшість їх поводилась бундючно й зухвало — саме так здебільшого поводяться люди, що приховують комплекс неповноцінності.

— Нам відомо про ваш виступ у медико-біологічному інституті, — сказав голоза зборів, суворий і жовчний чоловік, — але там ви утримались від оцінки науки Торманса. Ми розуміємо делікатність людей Землі, але