Заради майбутнього - Максим Іванович Кідрук
— Зараза!
Весь одяг був у піску.
«Відкрутилася кришечка», — перше, що проскочило в голові. Злата подумки вилаяла себе, хоча тут-таки пригадала, як ретельно закручувала пляшку з піском, сідаючи в таксі. Хай як метеляло сумкою в польоті чи на багажному конвеєрі, кришка не могла сама по собі відкрутитися.
І тут до неї дійшло. Спершу лише здогадка, що обдала нутрощі холодом. Злата вдруге нахилилася, дістала з сумки кілька течок із паперами, здмухнула з них пісок, а тоді взялася гарячково промацувати одяг.
— Ні, — здогадка переросла у певність. — Бляха, ні!
Пляшки з вином не було. Дорогá двадцятиєврова «Capmo Arriba» зникла.
Злата відчула під одягом пластикову пляшку з піском. Витягла її. Пластмасова кришечка була на місці, міцно закручена, от тільки піску всередині виявилося вполовину менше, ніж до вильоту.
Пластмасова кришечка на місці.
Упродовж кількох секунд Злата тупо витріщалася на напівпорожню пляшку. Потім іще раз, хоча вже не так ретельно, промацала одяг. А тоді сіла й розплакалася.
Її мама померла у травні 2015-го, і за наступні три роки Злата неабияк зблизилася з батьком. Тобто вони й раніше були близькі, просто після материної смерті дівчина напрочуд чітко усвідомила, що й батькові не так багато залишилося. Власне, за ці роки вона майже ні з ким, окрім батька, не спілкувалася. Не вистачало часу. Та й бажання особливого не було. Саме через те Злата так хотіла привезти татове улюблене іспанське вино, їй навіть снилося, як вони розпивають його за вечерею, і говорять про маму, і згадують, як разом їздили на відпочинок до Європи, поки ще мама була жива, а тепер…
Вантажники в Борисполі обнишпорили її сумку, поцупили вино, а натрапивши на пляшку з піском, вирішили ще й позбиткуватися: відкрутили кришечку й висипали половину піску просто в сумку. А потім кришку закрутили.
Злата взяла до рук пару джинсів, розгорнула їх. Усе було в піску. Він понабивався в кишені, в усі складки та шви. І одяг, і сумку тепер не відчистити, доведеться викидати.
— Худоба, — процідила вона. Ну чому? Чому чи не щоразу, повертаючись до цієї країни, вона зазнає приниження?
Озвався мобільний. Не дивлячись на екран, дівчина приклала телефон до вуха й розпачливо викрикнула:
— Алло!
— Оу, ти чого?
Батько.
«Чорт», — Злата хутко втягнула шмарклі й витерла сльози (і знову — так ніби він міг її бачити), та вже було пізно.
— Чого плачеш?
— Усе гаразд, — голос зрадливо тремтів.
— Не все гаразд, я ще не зовсім без клепки: якщо жінка плаче о першій ночі, то не може бути все гаразд.
Злата спробувала змінити тему:
— Я розбудила тебе.
— Ні, ти мене не розбудила, я сам прокинувся. Не чув, як ти телефонувала. А тепер не викаблучуйся, кажи, що сталося.
— Вино… — Вона не стрималась і розридалася.
— Що? — сердився старий. — Кажи, що сталось! Пляшка розбилася?
— Ні.
— То що тоді?
— Його вкрали, — крізь схлипи витиснула Злата. — У Борисполі. Вантажники.
Батько зітхнув:
— Мала, та годі тобі. Це просто вино.
— Це не просто вино! — Злата рвучко вдихнула, намірившись одним махом викласти все, що думає: — Я стільки мріяла про те, як привезу його! Я стільки… — проте не змогла, похлинулася.
— Я б їх повбивав, — проскрипів батько, — але… ну справді, Злато… це лише вино. — Він помовчав і додав: — Приходь у неділю на лазанью.
— Прийду.
— Обіцяєш?
— Так, тату. Я прийду…
Утім вона не прийшла. Наступного ранку директор представництва ООН в Україні запросив Злату на конференцію, присвячену цілям стійкого розвитку, і дівчина у вихідні готувала доповідь.
А в понеділок її батька не стало.
Лікар сказав: помер уві сні. Без болю, без мук, просто заснув і не прокинувся.
6
Третя ночі. Ярик дочекався, коли Лі провалилася в сон, нечутно встав із ліжка, захопив з підлоги ноут і навшпиньки прокрався до кухні.
Світло вмикати не став. Відкривши ноутбук, установив найнижчу яскравість екрана, потім зайшов на olx.ua, замість реєструватися авторизувався через акаунт на Facebook і вже за хвилину друкував оголошення:
Продаю фотокамеру «Canon 700D» з кітовим об’єктивом 18—55 мм. Бонус — пульт дистанційного керування. Ціна — 9000 грн. Торг.
Фотографії камери він заготував заздалегідь і тепер лише завантажив на сайт.
Опублікувавши оголошення, чоловік хвилин п’ять безцільно блукав сайтом. Ярик розумів, що навряд чи хтось відповідатиме йому о третій ночі, проте спати не хотілося, тож він переглядав інші такі оголошення, аж поки заснув, притулившись головою до стіни.
Прокинувся о шостій ранку. Продерши очі, здивовано роззирнувся, але потім, натрапивши поглядом на ноутбук, усе пригадав. Кілька секунд посидів, тоді важко підвівся, розім’яв занімілу шию й навшпиньки підступив до кімнатних дверей. Прислухався. Лілія ще спала. Повернувшись до кухні, засів за ноутбук.
У квартирі було холодно. Хотілося чогось гарячого, проте Ярик не наважився запалювати плиту, щоб не будити дружину. Натомість вивів ноутбук з режиму сну й несподівано побачив у вбудованому в OLX месенджері вхідне повідомлення. Клацнувши мишею, став читати.
Слава 05:26
Перепрошую, що турбую так рано. Це стосовно вашого оголошення. Цікавить ваш фотоапарат canon 700d 18-55mm. Готовий його купити, але за умови, якщо відправите сьогодні. Це терміново. Зв’яжіться зі мною, коли зможете.
Ярик зайшов на OLX-профіль покупця. Зареєстрований з 2014-го. Потім повернувся до чату й відписав:
Ярик 06:13
Доброго ранку. Можу надіслати сьогодні.
Покупець відгукнувся миттєво, так наче чекав за комп’ютером:
Слава 06:13
Ви не спите? Можна зателефонувати?
Ярик скоса перевів погляд на годинник у правому нижньому куті екрана, перевірив, чи на телефоні вимкнено звук, і відписав:
Ярик 06:13
Так.
Екран смартфона ожив майже відразу. Чоловік на секунду затримав погляд на номері, а тоді, затуливши рота долонею, відповів:
— Алло.
— Це Славік, стосовно фотоапарата.
— Так, я слухаю.
Ярик говорив упівголоса, і покупець збентежено уточнив:
— Усе гаразд? Я не заважаю?
— Ні, ні, слухаю вас.
— Ще раз вибачте, що так рано. Мені подобається ваша камера, але хочу запитати, ви з якого міста її відправлятимете?
— З Рівного.
— Чудово! Я з Житомира, а фотоапарат для батька. Він сьогодні приїжджає з Анголи.
— З
