Капітула Дюни - Френк Херберт
Дарві Одраде
Мати Настоятелька не зійшла отак просто на борт ліхтера, щоб пересісти потім на перший-ліпший не-корабель у потрібному напрямку. Були плани, узгодження, стратегії — одна непередбачена обставина за іншою.
Це зайняло вісім гарячкових днів. Її розклад мусив точно збігатися з Теґовим. Консультування Мурбелли пожирало години. Мурбелла мала знати, із чим стикалася.
«Знайди їхню ахіллесову п’яту, Мурбелло, і ти їх перемогла. Коли Теґ атакує, залишайся на обсерваційному кораблі, але пильно стеж».
Одраде приймала детальні поради від усіх, хто міг їй допомогти. Тоді настала черга імпланта з життєсигналами, що мав шифрувати і передавати її таємні спостереження. Не-корабель і ліхтер далекого польоту слід було переобладнати, команду підібрав Теґ.
Беллонда бурчала й нарікала, аж доки Одраде не втрутилася.
— Ти не даєш мені зосередитися! Це був твій намір? Ослабити мене? — Це сталося пізнього ранку, за чотири дні до відльоту. Погода ясна, але не по сезону холодна, повітря набрало відтінку охри від піщаної бурі, що вночі пройшла над Централлю.
— Собор був помилкою! — Беллонда мусила зоставити останнє слово за собою.
Одраде різко повернулася до неї. Беллонда стала занадто їдкою.
— Це була необхідність!
— Можливо, для тебе! Попрощатися зі своєю сім’єю. А тепер залишиш нас тут, щоб ми перебирали брудну білизну одна одної.
— Ти прийшла сюди тільки для того, щоб поскаржитися на Собор?
— Мені не сподобалися твої останні коментарі стосовно Всечесних Матрон! Ти мала б порадитися з нами, перш ніж Розсіювати…
— Вони паразити, Белл! Настав нам час чітко це проартикулювати: відома слабкість. А що робить організм, коли його атакують паразити? — проголосила Одраде, широко вищирившись.
— Дар, коли ти прибираєш цієї… цієї псевдогумористичної пози, мені хочеться тебе задушити!
— А ти б усміхалася, якби це зробила, Белл?
— Бодай тебе, Дар! Одного з цих днів…
— У нас залишилося небагато спільних днів, Белл, і саме це тебе гризе. Відповідай на моє питання.
— Відповідай собі сама.
— Тіло із задоволенням приймає періодичне відвошивлення. Навіть узалежнені мріють про свободу.
— Ах. — З очей Беллонди визирнула ментатка. — Думаєш, що узалежнення від Всечесних Матрон може завдавати болю?
— Попри твій катастрофічний брак почуття гумору, ти й далі можеш функціонувати.
Беллондині вуста скривилися у жорстокій посмішці.
— Мені вдалося тебе розвеселити, — сказала Одраде.
— Дозволь, я поговорю про це з Там. Вона має кращу голову до стратегії. Хоча… Після Поділу вона пом’якшала.
Коли Беллонда пішла, Одраде відхилилася на спинку крісла і тихо засміялася. Пом’якшала! «Не пом’якшай завтра, Дар, коли Ділитимешся». Ментат перечіпляється об логіку і тужить за серцем. Бачить процес, переймається провалом. Що робимо, коли… Розчиняємо вікна, Белл, і впускаємо здоровий глузд. Навіть веселощі. Відкладаємо серйозні справи на перспективу. Бідна Белл, моя Сестро з ґанджем. Завжди знайдеться щось, що викличе твою нервовість.
Одраде, поглинута думками, покинула Централь зранку в день відльоту — в інтроспективному настрої, стурбована тим, про що довідалася, Ділячись із Мурбеллою й Шіаною.
«Я стала поблажливою до себе».
Це не приносило полегшення. Її думки обрамлялися Іншою Пам’яттю та майже цинічним фаталізмом.
«Відроювання бджолиної цариці?»
Це було підказкою Всечесних Матрон.
«Але Шіана? І Там погоджується?»
Це несло в собі більше, ніж Розсіяння.
«Я не можу йти у твої дикі місця, Шіано. Моя задача — творити порядок. Я не можу ризикувати тим, на що відважилася ти. Існують різні види мистецтва й артистизму. Твій мене відлякує».
Допомагало втягування життів з Іншої Пам’яті Мурбелли. Мурбеллине знання було не лише потужним інструментом проти Всечесних Матрон, а й повним тривожних нюансів.
«Не гіпнотранс. Використовують клітинну індукцію, побічний наслідок своїх клятих Т-зондів! Неусвідомлений примус. Як спокусливо використати це для нас. Але саме в цьому Всечесні Матрони найвразливіші — через величезний вміст несвідомого, замком для якого є їхнє власне рішення. Ключ Мурбелли тільки підкреслює його небезпеку для нас».
Вони дісталися Летовища посеред вітровію, що вдарив їх, коли вони вийшли з автівки. Одраде відмовилася від пішого проходу крізь рештки садів і виноградників.
«Виїжджаєш востаннє?» Таке питання читалося в Беллондиних очах, коли вона прощалася. І в насуплених бровах Шіани.
«Чи прийняла Мати Настоятелька моє рішення?»
«Тимчасово, Шіано. Тимчасово. Та я не попередила Мурбеллу. Тож… можливо, поділяю думку Там».
Дортуйла, що йшла на чолі групи Одраде, здавалася відчуженою, заглибленою в себе.
«Це зрозуміло. Вона там була і бачила, як пожирали її Сестер. Відваги, Сестро! Ми ще не подолані».
Лише Мурбелла на вигляд приймала це спокійно, але думками забігала вперед, до зіткнення Одраде з Павучою Королевою.
«Чи достатньо я озброїла Матір Настоятельку? Чи має вона нутряне знання, наскільки це буде небезпечно?»
Одраде відкинула ці думки. Існували речі, які слід було зробити по дорозі. І найважливіша з них — нагромадження її енергії. Всечесних Матрон можна аналізувати майже поза реальністю, але справжня конфронтація буде розігруватися на ходу — як джазова п’єса. Ідея джазу їй подобалася, хоча музика не давала їй зосередитися через присмак давнини і заглиблення в дикість. А однак джаз говорив про життя. Не буває двох ідентичних п’єс. Гравці реагували на те, що отримували від інших: джаз.
«Підкріпи нас джазом».
Повітряні та космічні мандрівники нечасто переймаються погодою. Пробийся крізь минущі перепони. Покладайся на Погодну службу, що має забезпечити вікна зльоту крізь бурі та хмарне покривало. Винятком були пустельні планети, і їхні особливості невдовзі доведеться ввести до рівнянь Капітули. Багато змін, зокрема й повернення до фрименських поховальних практик. Видобування з тіл води і поташу.
Одраде говорила про це, коли вони чекали транспорту до корабля. Ця широка смуга спекотної гарячої землі, що тяглася довкола екватора планети, невдовзі почне генерувати небезпечні вітри. Одного дня постане коріолісова буря: з доменної печі внутрішньої пустелі виривається вітер зі швидкістю сотень кілометрів за годину. Дюна бачила вітри зі швидкістю, більшою за 700 км/год. Навіть космічні ліхтери помічали таку силу. Повітряні подорожі корилися постійним капризам умов на поверхні. А ламка людська плоть мусила шукати будь-якого можливого притулку.
«Як ми завжди й чинили».
Чекальня Летовища була старою. Камінь усередині і ззовні, їхній перший головний будівельний матеріал тут. Спартанські слінгокрісла і низькі столи з відлитого пласу були новішими. Питань економії не слід ігнорувати, навіть якщо йдеться про Матір Настоятельку.
Ліхтер постав у вихорі куряви. Жодних дурниць на кшталт амортизації силовими підвісками. Це буде швидкий стрибок із незручними підганяннями, але не такий високий,
