Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Подивилося здивовано. Вона відклала корбу. Двері відчинилися — і в купе вскочив Павєл Владіміровіч Фоґель з наґаном у руках.

— Пане докто…

— Сховайте зброю! — гаркнулося на сивочолого охранника, бо, задивившись на труп Тесли, він завмер із небезпечно спрямованим револьвером, із пальцем на спусковому гачку, кліпаючи по-пташиному через велике хвилювання.

— Що з ним трапилося? — запитав він ледь чутно.

— Пан доктор мертвий, — ствердила Крістіна Філіпов. — Як тільки потяг зупиниться у Новоніколаєвську, ми мусимо перенести Ніколу до товарного. Сходіть за Олєґом.

— Мертвий?

— Сховайте це!

Він сховав револьвер. Насадивши на носа пенсне, Фоґель підійшов до тіла Тесли. Узяв обережно зап’ястя трупа. Хвилину він, здавалося, міряв йому пульс, і при цьому порожнім поглядом дивився на теслектричний ґенератор, що стояв біля вікна.

— Так, — пробурмотів він і поволі перехрестився з бюрократичною скрупульозністю. — Доведеться телеграфувати. Панна засвідчить, що то був нещасний випадок? Що ми ніяк не могли запобігти?

— Поки що невідомо.

— Що?

— Чи доведеться свідчити. — Крістіна відвела погляд і накрутила пасмо свого волосся на палець. — Пан Бенедикт вам усе скаже.

Всталося, узялося старого поліцейського за плече.

— Ви мусите роздобути скриню, якомога більшу, порожню звичайно, щоб тіло доктора помістилося без проблем. Перенесемо його в скрині.

Фоґель поправив скельця, насупився.

— Навіщо?

— Самі побачите. Що вам втрачати? Тепер він уже мертвий, більшої шкоди вам не завдасть. Ну, йдіть уже, час минає! Скриня, велика!

Він вийшов, на порозі ще раз озирнувшись на розтягнутого на пурпуровому покривалі серба, — довгі ноги, що стирчать з ліжка, рука в білій рукавичці, яка поволі зсувається на килим, на шиї розпущена хустка, з-під якої видно криваві синці, а з розчесаного на два боки чорного волосся — біле пасмо, що спадає на склепінчасту скроню, — Фоґель стояв і витріщався, поки не замкнулося двері.

— Послухається?

У панни Крістіни знову опустилися руки, вона осунулася по стіні під вікном, приклавши чоло до зимної шиби.

— Можливо. Мабуть, так. Мусив би.

— Я думав, що він подорожує у службовому за тендером.

— Він перейшов на місце Вазова. Вони залишили порожні купе до Іркутська.

— Ах!

Вазов і той інший, котрому Вазов проламав череп, забулося його прізвище, два ангели-хоронителі, від початку приставлені для охорони Ніколи Тесли, мали придбані місця у люксі. Й справді, після їхньої смерти купе залишилися порожніми, мабуть, власне оті два одномісні купе обабіч отделения Ніколи Тесли й Крістіни Філіпов — це було б логічно. Й Фоґель перебрався до одного з них, без сумніву, з відома проводника. Проте він не мав квитка й не був повноцінним пасажиром: він не з’являвся у вагоні-ресторані, ймовірно, взагалі не покидав купе. (За винятком нічних відвідин сусідніх вагонів, щоб застрашити пасажирів, які йому перешкоджали). Він охороняв Теслу.

— Ви справді сподіваєтеся… що… Нікола…

— Ми ще не дісталися до Краю Криги, панно Крістіно, все ще є місце для брехні, навіть найбільшої.

Закурилося цигарку. Те, як раптово все вияснюється і укладається в порядку, приємному для умислу, до певної міри непокоїло б, якби не усвідомлення, що це аж ніяк не перше таке досконале пояснення; усяке попереднє незабаром виявлялося хибним, або принаймні неповним. Зрештою, ми тут маємо справу з новою цариною знань, новою наукою — наукою про тьмітло, про теслектрику, про фізичні підстави логіки — й тому під час цієї поїздки до серця Зими подорожуємо через наступні епохи історії науки, теорія заступає теорію, гіпотеза витісняє гіпотезу.

… Отож, відбулася детьмідизація, Нікола Тесла розвернув напрямок потоку тьмідини в своїй машині, й коли схопилося крижлізну голку, тьмідина зовсім не влилася у тіло, а була з нього випомпувана. Пам’ятається: кристал солі — один із небагатьох у слоїку — спершу не був чорним. Пам’ятається: що забулося усе, що трапилося, від схоплення до відпущення кабелю. Тепер розуміється слова доктора Тесли. Арсенал Літа. Убити лютих. Кожному організмові, кожній біологічній структурі притаманний не тільки певний електричний заряд, а й теслектричний: вони є посудиною для тьмідини. У своєму природному стані на Землі вони залишаються наповненими не до кінця. (Напевно, вдасться якось розрахувати максимальну ємність цієї структури й ступінь її отьмітлення. Якщо такий максимум існує. Чи ж Нікола не згадував про необмеженість теслектричного струму.?..) Літо є царством істинних оман і оманливих істин. Натомість, Зима не допускає нічого поміж істиною і оманою. Люті, діти Зими, живуть у великій повені тьмідини. Так само, як можна відпомпувати тьмідину з лютого, так можна відпомпувати її з будь-якого іншого органу, скільки б її у ньому не було. Чи людина, повністю детьмідизована — «розморожена», — все ще житиме? Тобто чи можна буде сказати про неї будь-що із остаточною певністю: що вона жива, що нежива, що вона є, що її немає? Чи теж будь-які судження про неї будуть однаково істинно-хибними, і їй порівну належатимуть усі атрибути буття — небуття? Чи Нікола Тесла ставив такі експерименти на людях? Або на тваринах? Без сумніву, він сподівається, що для лютих помпа Котарбінського стане знаряддям згуби.

… Отож зазналося детьмідизації, а недобір і надлишок тьмідини об’являється для людського ока однаково: отими дрібними феноменами світла, світла й тьмітла, тіні й світіні. Чи маґнет прикладений нижнім чи верхнім полюсом — потужність однакова; чи електричний струм тече в той чи в інший бік — потужність однакова. Проте вже натиск безпосередньо на тіло й розум різний при нестачі й надлишку тьмідини.

… Зараз усе вкладається у голові небезпечно гладко, все взаємно пасує: і другий лист пілсудчиків, видобутий із «фальшивої» пам’яті, й оті підозріло легкі осяяння і дедукції минулого дня, і нічні розповіді… Зазналося детьмідизації, було відпомповано логіку єдиноістини та єдинохиби. Згодом ефект зникає, рівні тьмідини нівелюються до локальних медіан Літа. Або Зими, де медіана тьмідини набагато вища, — звідси попередження Зєйцова й Поченґла: це інша країна, люди набувають там інших навичок, змінюється спосіб мислення, там керують інші закони, Бог-Самодержець перевів стрілку.

Поклалося руку на корпус динамо-машини Тесли. Вона вже навіть не була зимною. Спершу подумалося, чи може, однак, покрутити корбу й дотьмідитися до здорової рівноваги. Але минула вже майже доба, навіть у дзеркалі різниця не помітна. До того ж — чи й справді цього прагнулося: дотьмітлення? Більше за Мороза?

Вийнялося торбу з-під столу, запакувалося у неї ґенератор, кабель, корбу. Ключика ніде не знайшлося, але не малося наміру перешукувати кишені трупа. Шафа, на щастя, була незамкнута. Вкинулося усередину важку торбу, вона стукнула