Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Хранителі - Дін Кунц

Хранителі - Дін Кунц

Читаємо онлайн Хранителі - Дін Кунц

Трейвіса пересмикнуло, а за мить лунко закалатало серце. Він відвернувся від трупа і побачив, що ретривер дивиться в їдальню. Зважаючи на зашторені обидва вікна, там було темно, хоч в око стрель. З кухні просочувалася лише тонка смужка тьмавого світла.

«Втікай!» — порадив його внутрішній голос.

Але він не втік, бо не звик повертатися спиною до небезпеки. Ну, не так, щоб зовсім: останні роки він фактично втікав від життя, занурившись у відчай і самотність. Це й було відвертим боягузтвом. Але все вже позаду: зараз Трейвіс став зовсім іншою людиною. Його змінили Ейнштейн і Нора. Тому він не втікатиме, чорт забирай!

Ейнштейн напружився, вигнувши спину і витягнувши вперед голову, і почав гавкати настільки люто, що аж слина потекла з пащі.

Трейвіс підійшов до арки, що вела в їдальню.

Ретривер став збоку і загавкав ще лютіше.

Виставивши револьвер і намагаючись підбадьорити себе вже самим виглядом потужної зброї, Трейвіс обережно зробив ще один крок посеред зрадливого безладу. До арки залишалося не більше трьох кроків. Він зазирнув у темну їдальню.

Гавкіт Ейнштейна відлунював по всьому будинку, так наче тут була ціла зграя псів.

Трейвіс зробив ще один крок і побачив, як у темряві щось поворухнулося.

Він застиг.

Нічого. Жодного поруху. Невже це виплід його уяви? Тіні у їдальні були схожі на чорно-сірий креп. Трейвіс не міг уже зрозуміти, чи там дійсно щось ворушилося, чи це розігралася його фантазія.

«Біжи звідси», — промовив його внутрішній голос.

Але Трейвіс не послухався і вже підняв було ногу, щоб увійти в їдальню. Створіння знову поворухнулося, і тепер уже не було жодних сумнівів у його присутності, бо за мить воно метнулося з дальньої частини кімнати, плигнуло на стіл і з криком, від якого кров холонула в жилах, кинулося на Трейвіса. У темряві він бачив постать у людський зріст із палаючими очима. Попри погане освітлення, Трейвіс іще встиг зауважити її спотворені риси, поки вона наближалася.

Ейнштейн схопився і стрибнув навперейми, а Трейвіс спробував відступити хоч на крок назад, щоб виграти секунду на постріл. Натискаючи на курок, він послизнувся на одному з аркушів, якими було всипано підлогу, й упав навзнак. Почувши звук пострілу, він зрозумів, що не влучив і куля застрягла у стелі. За мить до того, як Ейнштейн кинувся на нападника, Трейвісу вдалося краще розгледіти те створіння з палаючими очима, його зловісні, ікласті й гострі, як в алігатора, щелепи і напрочуд широко роззявлену пащеку на безформній морді.

— Ейнштейне, ні! — закричав він, оскільки знав, що у сутичці те поріддя пекла розірве собаку на шматки, і, лежачи на підлозі, знову двічі неприцільно вистрелив.

Його крик і постріли зупинили не лише Ейнштейна: створіння, мабуть, вирішило, що не варто нападати на озброєного чоловіка. Рухаючись набагато швидше, ніж кішка, воно на змиг ока перетнуло їдальню і зникло на кухні. На мить Трейвіс помітив його силует у тьмяному кухонному світлі. Йому здалося, що це була якась згорблена двонога почвара, яка не повинна би прямо ходити, але всупереч усьому ходила, із деформованою головою, вдвічі більшою, ніж годилося б, занадто довгими руками з кігтями, що нагадували зубці граблів.

Трейвіс знову вистрелив, і цього разу влучніше: куля відірвала шматок дерева з одвірка. Чудовисько з криком зникло на кухні.

Що, в біса, то було і звідки воно взялося? Невже воно справді втекло з тієї ж лабораторії, що й Ейнштейн? Але як їм вдалося створити такого монстра і навіщо? Навіщо?

Трейвіс був непогано начитаним. Насправді останні кілька років він тільки те й робив, що читав, тому зараз йому на думку почали спадати різні варіанти, зокрема про дослідження рекомбінантних ДНК.

Ейнштейн стояв посеред їдальні, гавкаючи і дивлячись у бік дверей, за якими зникло створіння.

Звівшись на ноги, Трейвіс покликав собаку. Ейнштейн охоче прибіг.

Трейвіс цикнув на пса і прислухався. Знадвору долинав панічний крик Нори, проте в кухні панувала тиша.

Щоб заспокоїти Нору, Трейвіс крикнув:

— Зі мною все гаразд! Будь там!

Ейнштейн тремтів.

Трейвіс чув, як лунко б’ється його серце, і, здавалося, майже чув, як його обличчям і спиною стікає піт. І жодних тобі звуків, що свідчили би про перебування втікача з фільму жахів. Трейвіс відкинув думку про те, що той міг вибігти з кухні на задній двір: по-перше, це створіння бажає залишатися непоміченим, тому виходить лише вночі. В такий час можна потайки прослизнути навіть у таке велике місто, як Санта-Барбара. Ще було досить світло, тому чудовисько боялося з’являтися на вулиці. Ще й більш од того: Трейвіс відчував його присутність — так людина відчуває когось спинним мозком чи передбачає грозу в паркий день, коли хмари майже виснуть над головою. Чудовисько зачаїлося на кухні й вичікувало.

Трейвіс обережно повернувся до арки і зайшов у напівтемну їдальню.

Ейнштейн ішов поряд із ним, зовсім близько. Він більше не гарчав, не вив і не гавкав, напевне, розуміючи, що Трейвісу потрібна цілковита тиша, щоб він міг розчути будь-який звук чудовиська.

Трейвіс зробив ще кілька кроків.

Крізь кухонні двері попереду він бачив шматок столу, зливальницю, частину стійки. Посудомийку було видно наполовину. Сонце заходило з іншого боку будинку, тому кухню наповнювало сіре, тьмяне світло, а отже, ворог не відкидатиме тінь, яка б могла його видати. Напевне, він чекав з іншого боку від дверей або ж

Відгуки про книгу Хранителі - Дін Кунц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: