Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Жінка одна благочестива, яка мала недугу якусь, пішла до святого Анина, бажаючи сподобитися зцілення. Але випадково перестрів її на шляху варвар, який мав спис у руці. Він, хотівши забрати те, що мала подорожня, не знайшов нічого, хіба трохи хліба, достатньо на дорогу. Гріховним-бо розпалився бажанням, захотів їй насильство вчинити і, застромивши спис у землю, почав її примушувати до нечистого змішання. Вона, пручаючись і вивернутися з рук його не мігши, скрикнула, прикликаючи на допомогу преподобного і кажучи: "Святий Анине, поможи мені". І зразу дикий той і непогамовний варвар став лагідний і трепетний — напав на нього жах, і втекти хотів — простягнув руку, аби взяти спис, але не міг його із землі витягнути: вкоренився спис той в землю сильно. Це бачивши, варвар ще більше сповнився страху, тоді почав біснуватися, а жінка, визволившись із рук його, прийшла до святого і, що було, розповіла. Зцілення недуги своєї отримавши, пішла собі. Прийшов і варвар той до преподобного, каючись у всіх поганих ділах своїх, — його ж зціливши і віри святої навчивши, хрещення святого сподобив його і через якийсь час в ангельський образ одягнув, і став той ченцем богоугодним. А спис той, що в землі вкоренився, Божою силою виріс у дуба великого. Багато ж й инших чуд цей великий угодник Божий сподіяв: розслаблених зцілював, бісів із людей виганяв, незліченну кількість хворих вилікував, не лише людям, але й худобі зцілювачем був. Якось людей багато до нього в день спекотний прийшло, і води не вистачало, і всі від спраги знемогли. Помолився святий — і зразу була хмарка дощова на повітрі, і пролився раптом дощ великий безмірно, і всі рови і виямки водою наповнилися. Багато того, що мало бути, прорік преподобний: варварське нашестя, яке мало бути, пророкував, багатьох братів кончину передбачив, прикликаючи кожного осібно до себе й кажучи: "Дитино, турбуйся про душу свою, час-бо твій близько". Тоді й сам до кончини наблизився, переживши всіх літ від народження свого сто десять. Передбачив і день переставлення свого, прикликав словесне своє стадо — досить-бо братів зібрав. І, повчивши їх багато, показав рукою на одного з них — найдобродійнішого пресвітера на ім'я Веронікіян, кажучи: "Оцей для вас ігуменом нехай буде". Після цього, сім днів похворівши, був при смерті. У саму ж годину кончини своєї налякався і намагався з одра встати. Схиливши ж голову, сказав: "Мир вам, пани мої". Знову помовчавши, сказав: "Нехай воля Господа мого буде, ось і я піду з вами за велінням Господнім". Перестрашені ж були всі, що стояли, і впали ниць, а боголюбивийВеронікіян-пресвітер, названий ігумен, сказав до преподобного: "Пане мій, яка надія, задля якої трудився всі дні життя свого, скажи нам, що ти бачив?" Сказав святий: "Бачив я Єрусалим Вишній відчинений, і хмару світлу, що виходила, і троє мужів на ній світлоносних, які прийшовши, стали наді мною і казали мені: "Анине, Господь кличе тебе, ставши, іди з нами". Я ж спитав їх: "Хто ви, пани мої?" Вони ж відповіли: "Ми — Мойсей, і Аарон, і Хур". Це чуючи, брати більшого жаху сповнилися. Він же до них сказав: "Моліться за мене, брати мої, щоб не посоромився я, коли ведений буду на Суд Страшний". Після того сказав знову: "Прийми, Господи, дух мій". І зразу заснув у 18-ий день місяця березня, і поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого від усіх навіки. Амінь.
У той самий день святих мучеників Трохима і Євкарпія, які в Никомидії вогнем за Христа були спалені.
Місяця березня в 19-й день
Cтраждання святих мучеників Хрисанта і Дарії і тих, що з ними
Муж один знатний, роду княжого і боярського, на ім'я Полемій, із града Олександрійського, із сином своїм Хрисантом до Риму прийшов. І прийняли його бояри з почестями, цар же вшанував його сенаторським місцем. Він єдиного сина свого Хрисанта всіх книг навчити намагався, на науку філософії віддав. Якого ж розуму і мудрости був юнак, останні його виявляють діла. Коли-бо всього книжного писання прагнув з цікавістю, на євангелські й апостольські натрапив книги, які, уважно прочитавши й ум свій в них заглибивши, сказав собі: "Доти тобі випадало, Хрисанте, поганські писання, темноти сповнені, читати, допоки не знайшов ти світла істини. Знайшовши ж — його єдиного тримайся, бо не є премудро і розумно від світла знову до пітьми повертатися. Згубиш підняті в ученні труди, якщо плоди трудів відкинеш, плоди ж трудів Бог тим, що шукають, подає, — так-бо велить Сам, як ти читав: "Шукайте і знайдете". Якщо ж шукав і знайшов і покинути це захочеш, то безумним і нерозумним людям уподібнишся. Твердо-бо тримайся того, чого всім розумом триматися годиться, щоб не впасти у велику марноту, коли таким трудом знайдені блага добровільно покинеш. Золото здобув і срібло, здобув каміння коштовне — для того шукав, аби знайти, і тому знайшов, щоб успадкувати здобуте. Пильнуй же, щоб не відняли в тебе здобутий той скарб". Так собі сказавши, шукав, хто міг би бути йому Божественного Писання учителем? І як же спершу слухачем був премудрости риторської і філософської і учнем учителів наймудріших, так бажав знайти простих вчителів, які колись були рибалками невченими і цілий світ у пізнання Христове зловили. Таких учителів розсудливий юнак старанно шукав, читав-бо апостола, який говорив: "Де премудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив безглуздою премудрість світу цього?" Тому що не мислив світ премудрістю Бога, благозволив Бог проповідуванням невчености спасти віруючих. Таке собі щодня думаючи і
