Житія Святих - Червень - Данило Туптало
На тому соборі старійшина святіший Кирило зі святими отцями Господа нашого Ісуса Христа, який від Пречистої Діви Марії воплотився, істинним Богом ісповідали і Пречисту Діву Марію, що його народила, справжньою Богородицею визнали і прославили. І була радість велика для всіх вірних. І весь народ града Ефеського урочисто проголошував, що "велика Пречиста Діва Марія Богородиця". Несторія ж як єретика і богохульника засуджено було. І не лише із сану його скинули, а й від християнства відлучили, вічному прокляттю передали, вислали в найдальший край, що Оасим називався, де він погано викинув свою душу. А тому, що в спротиві єретицькому без покаяння перебував, йому ще живому язик богохульний черви з'їли.
Наскільки ненависне було єретичне ображання Божої Матері від Несторія, виявилося й пізніше, про що святі отці Софроній та Йоан у Лимонарі своєму пишуть так: "Прийшли ми до авви Киріяка, пресвітера Лаври Каламоня, яка при святому Йордані. І розповів він нам, кажучи: "Одного дня бачив я уві сні світловидну, чесну образом Діву, в багряницю одягнену, і з нею двох мужів святоліпних, що стояли за келією моєю. Я ж пізнав, що то Владичиця наша, Пречиста Діва Богородиця, а ті мужі, що з нею, — святий Йоан Хреститель і святий Йоан Богослов. Вийшов тому з келії своєї і, поклонившись, просив їх увійти всередину і, помолившись, благословити келію мою. Богородиця ж не хотіла. Довгий час я молився до неї і казав: "Хай не повертається, о Владичице, раб твій від тебе осоромлений і принижений". Й иншого багато прохання промовив я до неї. Вона ж, бачивши, що я ревно молюся, відповіла мені, кажучи: "Маєш ворога мого у келії своїй, то як хочеш, щоб я увійшла до неї". Те мовивши, пішла. Я ж, прокинувшись, почав журитися і плакати і міркувати собі, чи в помислах я не згрішив супроти неї. Не було-бо нікого иншого в келії моїй, лише я сам. Зробивши собі великий іспит сумління, не виявив я ніяких прогрішень супроти неї, і тому що великою печаллю був мучений, взяв книгу почитати, аби хоч малу відраду дати печалі своїй. Була ж то книга блаженного Ісихія, пресвітера єрусалимського, яку я на якийсь час у нього попросив. Почитавши книгу, виявив у ній наприкінці два слова Несторія зловірного — і зрозумів, що то ворог Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Вставши, заніс книгу до того, хто дав її мені, і сказав: "Візьми книгу свою, брате, не стільки-бо від неї здобув я користі, як втрати". Він же спитав мене про причину: чому втрату, а не користь здобув я з книги його. І розповів я йому про видіння, яке мені було. Він же божественної ревности сповнився, вирізав із книги два ті Несторієві слова і у вогні спалив їх, кажучи: "Хай не буде в келії моїй ворога Владичиці нашої Богородиці, завжди Діви Марії".
Не годиться ж і цього замовчувати, що святитель Христовий Кирило, такий великий угодник Божий, при великій своїй святості мав у собі дещо, гідне докору й боговгодженню протилежне, щоб і виправлення його чудесне ми побачили.
Гнівався він без причини на Йоана Золотоустого, святий на святого, і не дивно, бо і святі, як і люди, немочам людським підвладні. Досконалий у всьому лише один Бог, а серед людей нікого досконалого самого від себе нема, хіба від сповнення Христового. Гнівався ж Кирило святий на Йоана Золотоустого не лише коли той живий був, а й після його смерти і не хотів серед святих його згадувати. Був же той його гнів не зі злости, а з невідання. Бо і від стрия свого Теофіла-патріярха, і від инших, що на святого Йоана ворогували, чув багато несправедливих наклепів на того всесвітнього світильника. І повірив брехні через незлостивість свою, як же правдиво написано: "Незлостивий вірить всілякому слову". Писав же до нього Аттик, патріярх Царгородський, який був перед Несторієм, радячи і просячи, щоб ім'я Иоанове в диптихи церковні, тобто в книги імен святих, вписав. Був же й Аттик раніше одним із тих, хто вороже ставився до Йоана Золотоустого, але пізніше, побачивши невинність святого мужа і своє перед ним прогрішення пізнавши, каявся. І прийняв після Арсакія престол патріяршества Царгородського, вписав серед святих ім'я Золотоустого і, допоки живим був, переконував святого Кирила дорадчими листами, щоб те саме зробив. Він же не слухав його, не хотівши уневажнити Теофіловий на Йоана собор, що раніше був. Тоді святий Ісидор Пелусіот, родич Кирила святого, старий літами, бачачи невдоволення багатьох на Кирила за те, що з-посеред святих Золотоустого відкидає, писав до нього сміливо, переконуючи, аби подивися на причину гніву свого на невинного і святого мужа. Не розглянувши справедливо й не довідавшись достеменно, нікого судити не годиться. Бо й Господу Богові, який з передвіку все відає і несподіяне наперед бачить, була воля самому з неба зійти до міст, що згрішили і прогнівали його: "Зойк, — говорить, — содомський і гоморський примножився до Мене, і гріхи їхні великі вельми; зійшовши, хай подивлюся, і, якщо так є, хай зрозумію". Це ж зробив Всевидець, даючи нам приклад не вірити зразу словам обмови, але спершу самим роздивитися і довідатися, чи так є, як ми чули. Годиться тому і тобі (говорить Ісидор до Кирила), роздивившись, гніватися, якщо виявиться щось, гніву достойне, бо багато з тих, що були з тобою на Ефеському соборі, відкрито про тебе говорять, обурюючись, що неправедно гніваєшся на невинного. Як Теофілів небіж, наслідуєш вдачу його: як той явне безумство своє показав, вигнавши з престолу без провини святого і Богу любого Йоана, так і ти робиш, зневажаючи славу вигнаного і того, кого нема вже серед живих". І знову в другому листі говорить: "Страшать мене образи з Божественного Письма і примушують говорити й писати, що треба. Якщо я тобі отець, як ти мене називаєш, боюся осудження, яке прийняв Ілій, старозавітний священик, за те, що не карав синів своїх, які грішили. Коли ж я твій син, як і сам знаю, боюся, щоб не напала на мене кара, яка напала на Йонатана, сина Саулового, за те, що батька свого, який чарів шукав, міг відвести від гріха того, але не відвів, не зробив того, що міг зробити, — за те перший на війні убитий був. Хай не буду і я засуджений, кажу тобі те, що
