Житія Святих - Червень - Данило Туптало
У той самий час і блаженну Артемію-царівну, доньку Диоклитіянову, яка в Римі тоді була, мучено від нечестивого того ката Максиміяна й убито за Христа. Не пожалів, окаянний, близьких собі по крові: Артемія була рідною сестрою жінки його Валерії. Він же, усиновлений Диоклитіянові, називав Артемію своєю сестрою. Після убиття ж святого Киріяка і тих, що з ним, вищезгаданий Карпасій випросив у царя собі дім Киріяків, що при Диоклитіянових термах, його ж Киріякові Диоклитіян дав. Увійшовши в дім той, Карпасій бачив у ньому джерело прекрасне, яке зробив святий Киріяк, а Маркел-папа освятив, — охрещувалися там ті, що приходили до Христової віри. Карпасій же, на наругу й образу християнства, перетворив дім той у громадську лазню і блудилище. І сам часто там мився, краще сказати, забруднювався, бенкетуючи з друзями своїми, — мерзотні гріхи тілесні він і ті, що з ним, робили. В один час, звелівши там приготувати собі бенкет, увійшов з дев'ятнадцятьма любими собі друзями їсти, пити, митися ж і блудодіяти. Коли сповнювали втіхи свої, зразу всі мертвими попадали, невидимою силою Божою вражені. І був страх на всіх, що навколо жили. І з того часу замкнули дім той, і ніхто в нього увійти не смів. Тоді нечестивий цар Максиміян Галерій пішов з Риму на Схід, а в Римі царювання, яке мало бути Константинове, захопив Максентій. Між тим же часом клирики римські, зібравшись, пішли вночі до двору того, де святого Маркела приставлено годувати худобу, і вивели звідти пастиря свого.
Максентій же по-хижацьки захопив Римське царство, почав також, як же й попередні царі, катувати. Були ж у ті часи в Римі дві жінки сенаторського благородства — Прискила і Лукина, обидві вдови й вірні рабині Ісуса Христа, усім серцем Йому служили. Мали ж маєтків багато, з яких служили святим у всіляких потребах. Вони побудували гробниці прекрасні у своїх володіннях для поховання тіл мученицьких, бо незліченну кількість християн тоді вбивали за визнання імени Христового. Прискила збудувала гробницю при шляху Саларійському, за три поприща від града. Лукина ж при шляху Остійському, за сім поприщ від града, гробницю збудувала. І забирали таємно вночі тіла мучеників, кинені на поїдання псам, і звірам, і птахам, і в своїх гробницях ховали з шаною. І коли Маркела святого від годування худоби викрали його клирики, пішов він з блаженною Лукиною на місце, де святих мучеників Киріяка, Смарагда і Ларгія потято було. Взявши із землі святі їхні мощі, чистими ж плащаницями з ароматами обгорнули, перенесли в гробницю Лукинину і в кам'яних гробах із шаною поклали. Тоді ж блаженна Лукина дала своє поле у володіння Церкві Римській. Дім же свій прекрасний посеред Риму дала соборові вірних, щоб перетворили його на церкву.
Освятив папа дім той церковним свяченням і літургісав у ньому, приносячи безкровні Богові жертви, нічні й денні славослів'я Божі здійснюючи. І був дім Лукини домом Божим і соборною церквою в Римі. Відомо ж те стало цареві нечестивому, розгнівався тому на Лукину й засудив вигнати її геть із града безчесно, наче якусь велику грішницю, усі ж маєтки її дав на пограбування. Маркела ж папу намагався до свого нечестя схилити, але не зміг. Довідався ж, що попередній цар на годування худоби Маркела святого засудив, — той самий присуд і він на святого видав. Хотівши збезчестити не лише папу, а й Церкву, дім Лукинин прекрасний, на церкву освячений, перетворив у стійло для худоби і багато худоби там годувати звелів. Святого ж Маркела-папу засудив, щоб у всі дні життя свого під наглядом годував худобу в тому домі. Дев'ять місяців святіший той душ людських пастир і годувальник, збезчещений від нечестивих ідолослужителів великий слуга Божий, виконував скотарську роботу, наче якийсь полонений раб. І не було йому ніякого спокою і відради, і потрібного мав великий нестаток, ані їжі достатньо не мав, ані одягу, ані не дозволяли сторожі до нього приходити нікому й нічого приносити. Одягом його була одна лише на тілі колюча волосяниця. Від такого страждання, і труду, і смороду худоби, і від нестачі необхідного тілом знеміг, розхворівся і передав страждальницьку свою душу в руки Божі. Тіло його той же Иоан-пресвітер вночі забрав, поніс у гробницю Прискилину і там із клириками чесний влаштував йому похорон. Так закінчив життя своє святіший Маркел, папа римський. Передпослав же багатьох своїх дітей шляхом мученицьким до Бога, тоді й сам після них пішов, аби стати зі святими єрархами перед престолом Архиєрея великого — у Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Тому що на початку цієї історії про святого Маркела згадано святого Маркелина-папу, що був перед ним, не зайвим було б і про нього тут дещо сказати — і задля користи, і щоб побачити різницю між Маркелом і Маркелином.
У той самий день про священомученика Маркелина-папу
Маркелин-папа після святого Гая престол прийняв за царювання Диоклитіяна і Максиміяна, у дні найлютішого гоніння на християн, коли за тридцять днів сімнадцять тисяч християн, чоловіків і жінок, у Римі різними муками було вбито.
Взято було й папу і до Диоклитіяна на допит приведено. Злякався той лютих мук — поклав кадило на ідольський вівтар і приніс жертву в капищі Вести й Ісиди. Цар же за те віддав йому честь, одягнув його в коштовний одяг і назвав собі другом. Повернувся у дім свій Маркелин, ридав і плакав гірко, як же колись святий Петро-апостол, коли відрікся був Христа. І докоряв сам собі, що инших багатьох у вірі утвердив і до мученицького подвигу заохотив, а сам упав падінням лютим. І переживав через те серцем своїм невимовно. Був же в той час у кампанійському краї в граді, що називався Сінуеса, помісний собор духовного чину, на ньому зійшлося єпископів із пресвітерами осіб сто вісімдесят. Маркелин одягнувся у волосяне веретище, попелом себе посипав і з жалем серця увійшов до отців на собор — як засуджений, перед ними став, визнав гріх свій ясно перед усіма і багато сліз проливав, плачучи й ридаючи і суду на себе просячи. Вони ж казали: "Сам своїми устами суди себе.
