Вийди за межі. Забудь про успіх – стань видатним! - Ден Вальдшмідт

119. Складіть план.

120. Не звертайте уваги на незрілість.

121. Менше думайте про власну правоту.

122. Плануйте час, який приділятимете іншим.

123. Даруйте свої кращі ідеї.

124. Перестаньте ображатися через дурниці.

125. Пам’ятайте хороші часи.

126. Вирішіть, що турбота важливіша за перемогу.

Боріться до кінця

У який момент ваша мрія стає ілюзією? Хто вирішує, що геній перейшов грань безумства?

Світ не скаже вам, коли зупинитись у боротьбі за мрію.

Друзі й сім’я будуть хитати головами і дивуватися, чому ви так стараєтесь.

Вони проситимуть вас зупинитись.

Вони казатимуть, що ви гаєте час.

Вони казатимуть, що ви помиляєтесь.

Вони казатимуть, що, навіть якщо ви отримаєте те, чого хочете, ви будете змушені за це заплатити.

Вузьке бачення та обмежений менталітет не допоможуть вашій місії та іншим справам. Вони обмежать вас і змусять сумніватись у ваших цілях та пристрасті.

Вас можуть назвати божевільним, фанатичним або нав’язливим. Але саме такою і була більшість видатних людей протягом усієї історії людства.

Якщо ви дозволите думкам інших диктувати, що вам робити і як ставитись до свого життя, ви будете нещасним незалежно від того, чого досягнете.

Ви самі вирішуєте, що таке успіх. Кожна людина має власне бачення цього.

Не дозволяйте думкам інших визначати, ким ви є. Їхні думки не мають значення. Ані на макове зерня.

Вони не мають права вирішувати.

Ви маєте.

Ви самі вирішуєте, що є правильним для вас, а що ні. Ви самі вирішуєте, наскільки важливі ваші цілі та мрії. Ви самі вирішуєте, скільки сил і як довго їх докладати.

Буде час, коли світ навколо буде розвалюватись. Коли всі ваші зусилля будуть закінчуватися невдачею. Коли ваші мрії розбиватимуться вщент, а те, чого ви бажаєте, буде здаватись далеким і недосяжним, як казка.

Будуть тихі моменти між риданнями, коли ви питатимете себе, чи можете продовжувати.

Коли ніхто не вірить у вас. Навіть ви самі.

У ці темні моменти думки про капітуляцію природні.

Капітуляція починається зсередини. З вашої голови. З вашого серця.

Подумайте про це. Коли ви востаннє публічно «піднімали білий прапор»? Напевне, тільки раз або двічі в житті.

Нас учили, що капітуляція – прерогатива невдах, що успішні люди не здаються. Ми всі хочемо виглядати як переможці й тому наполегливо працюємо над тим, щоб удавати, наче не здалися.

Але капітуляція – це не те, що ви робите на очах у всіх.

Це ваше ставлення, ваші слова самому собі, коли ви стикаєтесь із перешкодами.

Ви здаєтесь, бо не вірите в себе. Через те, що ніхто не вірить у вас, ви підозрюєте, що вони мають рацію.

Коли інші сумніваються у вас, ви теж сумніваєтесь у собі. Коли інші скептично ставляться до вашої мрії, ви також починаєте скептично ставитися до неї.

Ви програєте, лише коли здаєтесь. Ви виграєте, навіть якщо просто продовжуєте боротись.

Успіх виглядає як провал аж до того моменту, коли ви перетинаєте фінішну лінію.

Ви можете здатись або йти до своєї мети крок за кроком.

Ви можете знаходити виправдання своїм недолікам або взяти на себе відповідальність за досягнення успіху.

Сьогодні ви можете почати перемагати.

Те, що спочатку (або пізніше) справи йдуть не так, як ви хочете, не означає, що вони не підуть як треба наступного разу.

Наступного разу вам може усміхнутись фортуна.

Наступного разу людський дух може піднятися вище за розум і привести до неймовірних результатів.

Але тільки в тому разі, якщо ви будете вірити.

Ніхто не може повірити для вас, з вами або замість вас.

Саме ви повинні це зробити. Ви повинні віддано справджувати свої мрії. Ви повинні мати мету.

Ви повинні вірити.

Улітку 480 р. до н. е. Ксеркс і його перська армія спрямували на рівнини Греції сили, які вражали світ. Їхня мета полягала в тому, щоб прийти й поневолити Грецію. Античні джерела стверджують, що перська армія налічувала мільйони воїнів. А про їхню лють складали легенди. Їм не можна було чинити опір.

Але одна людина наважилась поставити під сумнів їхню силу.

Поки Греція та її союзники намагалися зібрати кілька тисяч людей для захисту країни, Леонід I, цар Спарти, зібрав невелику групу в надії затримати перську армію і дати Греції шанс зібрати сили. Леонід та його люди вночі пройшли горами, званими Фермопіли. Саме через ці гори мали пройти перси, щоб дістатися до Греції.

Наступного ранку, коли сотні тисяч персів почали просуватися до гір, стійкі й непохитні спартанці стали на їхньому шляху. Вони стояли за мету, пліч-о-пліч, брат за брата, готові боротися за життя під проводом Леоніда.

Згідно з Геродотом, «Леонід наказав їм битися на смерть». Їхня лють відтісняла персів протягом кількох днів.

Через сім днів битв грецький зрадник Ефіальт повідомив персів про таємну стежку через гори, навколо проходу, який захищали Леонід і його люди. Почувши це, Ксеркс наказав Гідарну і 10 тисячам елітних воїнів, яких називали «безсмертними», піднятися на гору вночі та обійти спартанців.

Коли настав світанок і грецькі розвідники помітили «безсмертних», вони повідомили Леоніда про зраду. Знаючи, що смерть майже неминуча, він зібрав свою невелику армію й оголосив, що кожен, хто бажає піти, може зробити це з честю зараз. Ті, хто залишиться, будуть битися з персами до кінця.

З першими променями сонця маленька армія з 300 спартанців утворила коло і почала чекати на ворога. Навіть оточені персами, спартанці билися настільки люто, що «валили ворогів купами».