Квантовий воїн - Джон Кехо
Хочу поділитися з вами однією хитрістю, якою успішно послуговуються квантові воїни. Я міг по-різному поставитися до тієї події, навіть просто проігнорувати її. Будь-яка моя інтерпретація того, що відбувалося, мала право на існування, і не можна було б напевне сказати, яке з цих прочитань виявилося б найточнішим. Однак, вибудовуючи свою ефективну модель реальності, ми повинні обрати те тлумачення, яке найбільше відповідає нашій меті. Якби я вирішив для себе, що та подія не мала жодного значення або ж була щасливою випадковістю, то це не дало б мені жодної сили, навіть якщо так насправді й було. Повірити в те, що це був знак долі, який провіщав велике майбутнє, означало активувати щось інше. У такому випадку ви резонуєте геть іншу вібраційну частоту. Цей вибір є мовчазним визнанням матриці: «Я бачу, що ти береш участь у моєму житті». Він є свідченням того, що ви помітили й збагнули, або ж, щонайменше, формує плацебо переконання.
Надзвичайно важливо поставитися до ситуації, що склалася, саме так. Підсвідомість звертає увагу на вашу інтерпретацію того, що відбувається. Енергетична павутина так само фіксує реакцію і вібрує у відповідь. Ця інтерпретація є афірмацією про ваш зв’язок із павутинням, яка показує, що зв’язок функціонує, і це своєю чергою живить вас і додає впевненості. Отож зі всіх можливих тлумачень тієї випадкової зустрічі я обрав те, що найбільше мені пасує. Окрім цього, можна додати своєму вибору ще більше сили, якщо регулярно роздумувати над значущістю тієї зустрічі, заявляючи про зв’язок із павутинням і вбачаючи в цьому випадку джерело енергії. Воїни використовують будь-яку можливість для поглиблення зв’язку з життям і вибудовування своєї магічної моделі реальності. Ми не наївні й не живемо ілюзіями — а напевне знаємо, що робимо, і робимо це тому, що можемо.
Першим уроком Енні стало те, що ми підтримуємо зв’язок зі всім, що нас оточує. «Усе живе, — розпочала вона, — і ти повинен навчитися прислуховуватись до всього і слухати все, що говорить нам ця безмежна життєва сила. Коли ти слухаєш, маючи певний намір і сильне бажання, та охоче виходиш за рамки свого розуму, тобі відкриваються дивовижні речі».
Мою увагу привернула її фраза «за рамки свого розуму», адже все життя я послуговувався розумом, аби отримати жадане, і тепер Енні говорила мені, що потрібно вийти за його рамки.
«У розуму є свої рамки, — провадила вона. — Він має не тільки дивовижні здібності, але й певні обмеження. Вивчи інші свої частини — тіло й душу. Вони поділяться з тобою таємницями. Аби добре почути, ти повинен прислухатися до всіх своїх частин». Як я дізнався згодом, Енні була справжньою містикинею. Вона здійснила мандрівку власним внутрішнім світом, пройшовши, як сама сказала, «всі глибини своєї сутності».
Упродовж двох років ми зустрічалися раз на місяць і протягом трьох-чотирьох днів навчали одне одного. У нас не було ані програми, ані навчального плану; ми просто зустрічались і робили те, що вважали за потрібне. Це допомогло мені покращити своє вміння слухати, і я пробудив своє тіло, натомість Енні відкрила для себе секрети ораторського мистецтва. Мудрість тіла
У герметизмі тіло називають «згустком мудрості»2. Воно має свою мудрість і шляхи пізнання — не такі, як у розуму. Розум думає, а тіло відчуває. Ці два різні джерела дають нам відмінні між собою шляхи пізнання. Очі бачать, а вуха чують, і ці два органи чуття представляють нам різну інформацію про світ. Те саме стосується й тіла. Воно має особливі, ні на що не схожі стосунки з енергетичною павутиною. Наше тіло відчуває цей світ «енергетично».
На жаль, західна культура забула про цей унікальний спосіб пізнання, притаманний тілу. Як так сталося? Коли ми розлучилися з мудрістю свого тіла, ігноруючи його відчуття, відкидаючи їх як щось неважливе чи недоречне? У цьому частково винні релігії. У більшості з них тіло вважають тимчасовою посудиною, інстинкти та бажання якої необхідно долати. Спіритуальність надає перевагу трансцендентному, де все духовне є хорошим, а з усім фізичним необхідно боротися. Душа возвеличується як найбездоганніша наша частина, водночас інші частини відкидаються як щось тимчасове та смертне. Такий вид спіритуальності є невротичним, через нього виникає безліч проблем. У цьому житті тіло настільки ж важливе, як і душа, і ми повинні цінувати та поважати обидві ці частини. Я думаю, якщо дивитися з погляду спіритуалізму, то Господь, помістивши нас у тілесну оболонку, навряд чи хотів, щоб ми полишили її, а прагнув натомість, щоб вивчили всі її таємниці, всотали мудрість і живилися її досвідом. Ба навіть з практичної точки зору, якщо тіло володіє мудрістю та знанням, яких не має душа, то цілком доцільно було б скористатися цим джерелом, адже так? Якщо воно дійсно має таку здатність, то ми багато що втрачаємо, нехтуючи цією частиною свого єства. Проте чи справді все так?
Нейровчений Антоніо Дамасіо провів ґрунтовне дослідження здатності тіла відчувати та опрацьовувати інформацію. «Тіло не лише забезпечує життєво важливі для нас функції, — пише він. — Воно дає нам те наповнення, яке є невід’ємною складовою нормальної роботи мозку»3. Одне з найцікавіших відкриттів Дамасіо пов’язане з тим, як відчуття тіла впливають на раціональну думку, коли ми навіть не знаємо про цей процес. Дамасіо розробив геніальний експеримент, який назвав «ігровим завданням». Усе відбувалося так: кожен учасник експерименту отримував чотири колоди карт, кожна з них означала для піддослідного виграш або ж програш грошей. Учасників попросили почергово відкривати по одній карті з будь-якої колоди. Однак вони не знали, що колоди помічені. У двох із цих колод виплати були більшими, але й штрафи — вищими. Вибір карт із цих колод зрештою
