Житія Святих - Червень - Данило Туптало

У той самий день пам'ять святих мучеників Євстохія, Тая і тих, що з ними в Максиміянове царство за Христа постраждали, про них же в Пролозі.

У той самий день празник Пресвятої Богородиці на честь визволення царюючого града Москви від Ахмата, Ординського царя

У рік 6988-ий нечестивий цар великої орди Ахмат, озброївшись, прийшов раттю на великого князя Йоана Васильовича, на ріку Угру з великою силою. Тоді ж Москва була в облозі. Великий же князь озброївся молитвою і благословенням тодішнього митрополита Всеросійського Геронтія і Ростовського архиєпископа Васіяна, що був йому духовним батьком. Вони і впросили його міцно подвизатися проти поганих за православне християнство. Пішов з воїнами своїми проти супостатів до ріки Угри. І там довго боровся з ними, побив з них немало. Пізніше ж сталося славне чудо: заступництвом Пресвятої Богородиці страх напав на татар: одні одних боялися і втікали, наче кимось гнані. Премилостивий Бог, молитвами Пресвятої Богородиці, світлу й видатну перемогу без крови показав християнам на супротивних і так зберіг надбання своє — місто Москву і всю Росію. Великий же князь Йоан Васильович прийшов до Москви із сином своїм, великим князем Йоаном, і зі всією силою. І зраділи всі люди радістю великою вельми, і величали Бога і Пресвяту Богородицю за преславне визволення. З того часу в богоспасенному граді Москві встановилося святкування празника Пресвятої Богородиці, чесної її ікони, названої Володимирською, і хресний хід у 23-ій день цього місяця червня на славу Спасителя всього світу Христа, Бога нашого, і Пречистої Його Матері та на вдячність їм.

А тому що святкується нині те, що сталося колись молитвами Пресвятої Богородиці, — визволення християноросійського роду від ворогів видимих — агарян, не зайвим є тут згадати і те, як та палка заступниця за нас перед Богом Пречиста Богомати і від невидимих ворогів визволяє душі людей грішних, які з істинним покаянням до її Сина і до неї звертаються і приходять, переконливим свідченням чого є розповідь про дивне діло, що діялося в краю Киликійському у дні благочестивого царя Юстиніяна. Про це написано так.

У той самий день повість про покаяння Теофіла, економа церковного у граді Адані, що в Киликії

Записав очевидець Євтихіян Клирик, що був його слугою. Міститься ця повість у святого Симеона Метафраста.

Незадовго перед нашестям перського війська на Грецький край у другій єпархії Киликійській, у граді, що називався Адана, був економом престольної соборної святої архиєрейської церкви града того Теофіл — муж, вельми добродійний і святий життям, що добре й розумно урядував церковним господарством, і праведно в Бозі керував усіма справами, і був архиєрею тому як одна зіниця, що на все дивиться, і як правиця, що всім порядкує. І всі архиєреї любили його, не лише ж архиєреї, а й увесь клир і всі люди града того за превелику його доброчинність. Сиротам був батьком, удовам — годувальником, убогим — щедрим подавачем, скривдженим — заступником, безпомічним — помічником. І не було такого, кого б він не утішив у печалі словом і ділом, через те всі його шанували як отця, дякували йому як благодійникові і багатьма похвалами його хвалили.

Коли ж із Божої волі єпископ града того із дочасного життя переставився, всі христойменні люди града всілякого чину, від більших до менших, справжньою любов'ю в Христі до Теофіла спонукувані за велику його до всіх милість, ще ж і життя його знаючи чисте й непорочне, єдинодушно вибрали його собі за єпископа. Написавши вибрання своє до первопрестольного архиєрея в Киликії, через чесних мужів послали. Той же послання їхнє прочитав і зразу пристав на те: знав і сам Теофіла як мужа добродійного і богоугодного і до церковного правління доброго, що у всьому був досвідчений і досконалий. І послав покликати його до себе, аби поставити єпископом Аданської церкви. Теофіл же митрополитове послання прийняв і прочитав, але не погодився йти до нього, цілком відмовлявся прийняти сан святительський. Весь же клир і всі громадяни великими проханнями наполягали, зі сльозами просили його, щоб був їм єпископом. Коли нічого не досягли, знову послали до митрополита прохання, аби, хоч і не хоче Теофіл, поставити його їм єпископом. Послав тому митрополит до нього владний наказ — привів його до себе, хоч той і не хотів, і, побачивши його, радий був, з любов'ю прийняв його і хотів освятити його на єпископа. Теофіл же впав лицем на землю перед ногами архиєреєвими, просив зі сльозами, аби не накладав на нього того ярма, взивав же, кажучи: "Я недостойний єпископського сану, знаю гріхи свої". І коли довго при ногах архиєрея лежав, плачучи і просячи звільнити його, дав йому архиєрей три дні до роздумів, аби, розглянувшись, погодився прийняти сан єпископський, не зневажаючи прохання стількох людей, які хотіли всім серцем мати його собі за пастиря.

Через три дні митрополит знову почав переконувати і просити Теофіла, аби прийняв сан святительський, хвалячи чистоту життя його і мистецтво в керуванні, достойним такого чину називав його. Він же, знову до ніг святителевих припадаючи, проливав великі сльози й скликував: "Не достойний я святительства!" Бачив же митрополит, що Теофіл непохитний і цілком відмовляється: ані наказом, ані проханням не дає себе переконати — залишив його при його волі, иншого мужа, якого знав достойним, поставив єпископом, послав у град той і доручив йому Теофіла, аби той виконував знову свою економську службу, як і раніше. Був же єпископ на своєму престолі, і Теофіл, за звичаєм своїм, економську службу правив. Якісь ворожі люди, заздрістю сатанинською зрушені, почали опоганювати економа перед єпископом, потай наклеп чинячи й наговорюючи на нього багато негідного. Єпископ же від початку не приймав наклепів їхніх, не вірив їм, бачачи Теофіла мужем у всьому добрим і досконалим. А тому що ті із заздрости не переставали наговорювати довгий час, мало не щодня приносячи всіляке образливе на Теофіла, почав єпископ помалу схилятися до слів їхніх, і слухати наклепів їхніх, і вірити їм. І через досить часу зробив так єпископ: відставив Теофіла від економської служби, щоб нічим у домі архиєрейському ані в маєтках церковних не управляв, але щоб жив собі в домі своєму безмовно, маючи спокій по трудах, економську ж