Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

доки звільниться й допитає його старанніше. Почувши, що посаджено через неї Павла до темниці. Текля встала вночі і таємно вийшла із дому і дісталася до темниці. Знайшовши сторожа, що стеріг темничні двері, зняла із себе намисто і якусь золоту прикрасу і дала темничнику, щоб відчинив їй двері і впустив її до Павла, як згадує святий Золотоустий, кажучи: "Чув про святу Теклю: та, щоб побачити Павла, золото своє темничному сторожу дала, ти ж жодної цяти не хочеш подати, аби Христа побачити". Учинив же темничник за проханням її, порадів-бо на дороге намисто і золоту прикрасу і ввів її до святого Павла. Вона ж упала перед ним із радісними слізьми, обціловуючи вузи в'язня Христового. Павло ж, побачивши її, жахнувся і, довідавшись од неї все, що від матері та зарученого постраждала цнотливості її ради, порадів радістю великою на мужність молодої дівиці і поцілував голову її, благословляючи і похваляючи віру її та дівочу цноту, називаючи її нареченою Христовою і першою дочкою своєю, яку народив благовіствуванням. Сиділа ж Текля з Павлом, як дочка з батьком, у темниці, слухаючи батьківського повчання і складаючи слова його у своєму серці, як багатоцінний скарб. Він же навчав її достатньо вірі в Христа Господа і любові божественної, і цнотливому береженню дівства, і там досконало навчив, і утвердив, і уневістив її Сину Божому, як про це пише святий Григорій Ниський, кажучи: "Таке часом миро (тобто вчення) із білим цнотливості крином Павло від уст своїх у вуха святі дівиці перелив, була ж ота Текля ніби краплі, що виходять від сердечного крина, зовнішню людину умертвивши, всі помисли суєтні і похотіння згасивши". Також і Єпифаній святий пише: "Знайшла святого Павла Текля, що мала зарученого красного, найпершого в місті, вельми багатого, вельми чесного і світлого, від того ж заручення Павло відвернув її і відкинулася та діва всіх благ земних, щоб дістати небесні". Почали шукати в домі Теоклії і не знайшли Теклі, і був крик, плач, і зойки, й пошуки численні. Мати ридала за дочкою, Фамир за нареченою, раби за панею своєю. І розбіглися слуги дорогами різними, шукаючи, розпитуючи по вулицях та домах і не знайшли ніде. Не скоро довідалися, що в темниці вона, а прибігши, знайшли її, що сиділа з Павлом, словами його божественними, любов'ю прив'язана, і, взявши її, вивели. Звідомили про це князю, який сів на судищі і прикликав Павла з темниці. Його ж побачивши, приведені люди закричали до князя: "Волхв є цей чоловік, князю, погуби його!" Найбільше Фамир налягав, щоб погублений був Павло, жаліючись на нього, що відвернув від нього наречену його. Прикликана була й Текля, до неї рече князь: "По що бридишся своїм нареченим, таким красним і доброрідним? Чому не йдеш за нього?" Вона ж позирала на Павла і нічого на відповіла, як ягниця безголосна перед тим, що стриже її. Тоді мати, змінивши звичай материнства свого і забувши свою природню до дочки любов, ніби левиця люта чи ведмедиця гнівлива, закричала до князя, кажучи: "Спали цю лиху рабу, достойна вона є такої смерті, не є ж бо це дочка моя, адже не слухає мене, матері своєї! Спали її в науку іншим, щоб дівиці, які є в місті цьому, побоялися й не дерзали бути неслухняними матерям своїм і не противились їм, як оця всезлобна і непокірна. Не є це дитина моя, ані родження черева мого, але проклятий виродок і суха галузка, спали ж ти її!" І наполягала мати, щоб була спалена дочка її, а Фамир наполягав, щоб погублений був Павло. Князь же, багато катуючи Павла, ніякої більше не знайшов значнішої вини, окрім проповіді Христової, не засудив його на смерть, але, бивши, повелів його геть вигнати з міста, щоб не переконував інших дівиць хоронити дівство. І прогнаний був Павло із Варнавою, і з Онисифором, і з синами Онисифоровими. Але і сам Павло прагнув із міста відійти, не тільки гонений князем, і Фамиром, і Теоклією за Теклю, але й від народу — нападали на нього, намагаючись убити за слово Боже і свідчення Ісуса Христа, про що святий Лука в Діях згадує, говорячи: "Невірні ж юдеї підбурили та роз'ятрили душі поган на братів... А в місті народ поділився — і пристали одні до юдеїв, а інші трималися апостолів. Коли ж кинулися ті погани і юдеї зі своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити, то, дізнавшись про це, вони повтікали з міст лікаонських до Лістри та Дервії, і в околиці їхні", і в Антіохію. Одначе спершу не вельми далеко від міста Іконійського, при дорозі, що вела в Дафніс, в одній гробниці кілька днів пробули, бажаючи довідатись про Теклю, що буде з нею. І постилися, і молилися за неї старанно, щоб Господь укріпив її і явив на ній милість свою, що й сталося. Довго-бо принуджував її князь, щоб повернулася колишньою своєю любов'ю до нареченого свого, а коли нічого не досяг, засудив її на спалення на прохання матері її. І тоді принесли вельми багато дров сухих, сіна та хмизу і в стіг великий склали; взяли слуги святу, щоб вивести на верх того стогу; вона ж не давалася вести себе, а сама спішно пішла на згромаджене сіно, дрова та хмиз, на все те знамення хреста сотворивши, і стала нагорі, готова бувши не таким вогнем природнім, а полум'ям божественної любові, ніби Фенікс, згоріти. Стоячи ж, дивилась у народ і уздріла Господа, який в образі Павла стояв і повелівав їй дерзати Від цього святий Кипріян таку до Бога молитву склав, кажучи: "Стань перед нами, як у вузах Павлу, а у вогні Теклі".

Коли ж підклали вогню і підпалили стога, й обхопило її полум'я, піднявшись вельми високо, раптово найшла хмара, повна води, и пролився дощ великий із градом та й весь вогонь пригасив. Князь же і весь народ побігли в доми свої від дощової зливи і від великої градної хмари. Текля ж вийшла неушкоджена, нітрохи не торкнувся її вогонь, і вже не пішла в дім матері своєї, не затримувалася в Іконії, але рушила із міста, щоб знайти духовного отця свого Павла. Йдучи ж, зустріла одного хлопця із Павлових учнів, з дому Онисифорового, що проштував у місто купити хліба; його ж уздрівши, пізнала й запитала, де є Павло, апостол Ісус Христовий. Він же повів її в гробницю, в якій ховалися Павло з іншими, і, терплячи