Арон - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Куди ми їдемо? — запитую, коли зачиняю пасажирські двері. У салоні його авто дуже приємно пахне. Запах дурманить і змушує відкинутися на спинку сидіння. Заспокоює. Дивно. Тут я почуваюся в абсолютній безпеці.

— До Яніса! — коротко відповідає Арон і заводить мотор. Машина гарчить відповідно господареві, але на диво дуже плавно рухається з місця.

Ми їдемо мовчки. На кожному світлофорі я відчуваю його погляд на собі. Він без сорому блукає очима по моєму тілу: коліна, стегна, руки, які зімкнуті в міцний замок. Він розглядає мій профіль. Дряпає вилицю, обпалює поглядом шию… Мені хочеться прикритися від нього. Мене ще жодного разу не розглядали з такою пристрастю. Шкіра починає свербіти. Його погляд настільки пильний, що з легкістю пробирається під шари мого одягу.

— Що? — не витримую і повертаюся, зустрічаючись із величезною чорною безоднею його очей. Арон не добре мружиться дивлячись на мене і його погляд завмирає на моїх губах, коли я несвідомо прикушую нижню.

— Мене просто бісять такі, як ти. От і все! 

Дуже приємно. Але мені якось все одно, на його думку, та почуття. Він – ніхто. Після сьогоднішньої ночі наші шляхи більше ніколи не перетнуться.

— Ну, то зупини машину і я вийду. Щоб ще більше не дратувати тебе.

Арон видає смішок і повертає погляд на дорогу.

— Якщо ти спиш не з моїм братом, то з ким?

— Це вже не має значення, — втомлено видихаю і складаю руки на грудях. Відвертаюся до вікна: — Тебе це не повинно хвилювати.

Арон різко б'є по гальмах і я мало не влітаю в панель приладів. Перед нами черговий червоний, а переді мною розгніване обличчя Арона Адаміді. Він схопив мене за підборіддя і легенько смикнув, примушуючи дивитися на себе:

— Якщо, я, блядь, вплутався в це лайно, то я повинен знати з ким маю справу. Моя тачка засвітилася біля твоєї виставленої квартири. Чи ти така дурна, що думаєш той, хто виставив її, не приставив до тебе стеження? — завмирає. Його погляд, що спопеляє ледь помітно тухне. — Що-що, але на дурепу ти не схожа.

— Зелений, — шепочу і легенько киваю у лобове скло.

— Бачу, блядь! — Арон відпускає мене і стискає долонями кермо. — Кажи!

— Він мертвий, — так само пошепки відповідаю. — Я вже ні з ким не сплю. І в коханках бути більше не збираюся. Він був винятком...

— Тебе трахав згорілий депутат? — на обличчі хлопця завмирає справжній подив. Я сказала б секундний шок, з яким він уміло справляється.

Як він це зрозумів?

Мене вражає інше. Хлопець у місті день судячи з усього. Звідки він знає Андрія, і як зміг так швидко скласти два плюс два?