Арон - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Ти така гарна зараз, — на його губах грає посмішка, а погляд дуже серйозний.

— В сенсі? — ловлю себе на думці, що мені хочеться трохи флірту з ним.

А чи не стара ти для цього, а Валерія?

Коли я востаннє з кимось фліртувала? Ніколи.

— В прямому. Ось зараз. Коли смієшся по-справжньому.

— Дурний! — розвертаюся до холодильника і відкриваю його. Дверцята одразу ж зачиняються перед моїм обличчям. Це Арон їх зачинив.

Його руки лягають на талію і смикають на себе.

Хлопець згрібає всі предмети з кухонного острівця убік і садить мене на нього.

— Трахну тебе прямо тут, моя вперта дівчинка! — шипить мені на вухо.

Широко розводить мої коліна в сторони та влаштовуватиметься між ними.

У памʼятки випливає наш перший секс. Саме тут. На кухні. Тоді він більше був схожий на примус. Задоволення тваринної потреби.

Нині все інакше. І ті слово, яке щойно Арон підібрав для опису того, що зараз між нами, зовсім не підходять.

Ні, він не трахає мене. Він займається зі мною коханням.

Не буває стільки ніжності у «трахну тебе прямо тут». Його дбайливі дотики паморочать голову та доводять до несамовитості.

Трахав він мене вперше, а зараз ми кохаємося.

Я нетерпляче знімаю нього одяг. Він різкими рухами рве на мені одяг, а коли без прелюдії Арон опиняється в мені, я стогну, дряпаючи його натреновані плечі.

— Ще! Давай голосніше! — Арон підганяє мене, штовхаючись глибше. Швидше. Різкіше.

Я не контролюю це, стогони самі зриваються з губ.

— Зараз ти теж гарна. Ще красивіше. — Він дивиться на мене, не відриваючи погляду. Вбирає кожну емоцію. Кожен стогін. Кожен помах вій.

— Поїхали зі мною додому! Поїхали! Ти не пошкодуєш! Ми місяць не вилазитимемо з ліжка. Ми забудемо навіщо потрібен одяг.

— Я вагітна, не забувай! — суворо нагадати не виходить, тому що його рука накриває груди, а пальці стискають сосок. Потім, зуби прикушують тверду вершину.

— Я буду ніжний, — інформує мене. — Поки що ти вагітна. А потім…

Я опускаюся на стільницю спиною, а перед очима оживають картинки його слів.

Вода, гарячий пісок і ми забули навіщо потрібен одяг… Справжнє божевілля.

— Ти поїдеш зі мною? — Арон підіймає мене, і в такому пікантному становищі ми прямуємо на диван. Ось тільки тепер я зверху.

Його пальці стискають мої сідниці й прослизають до забороненого поглиблення. Масажують чутливе місце, додаючи ще більшого задоволення у чашу забороненої пристрасті.

— Я поїду з тобою! — тяжко дихаючи, щиро заявляю. — Я хочу побачити твій дім.