Наречений моєї сестри - Джулія Ромуш
Гаспар дивився на мене здивованим поглядом. А я не могла зрозуміти, чи то на мене дивилися як на хвору ідіотку, чи то чоловік просто не міг повірити своєму щастю. Весь вечір я його показово ігнорувала, ловила на собі його злий і колючий погляд, а тут сама побігла. Ледве на шию не вішалася.
- Значить кажеш врятувати? - Чоловік опустив руку на мою талію і притягнув мене ближче до себе. Як я раніше не помічала, що він був на стільки непрохідним ідіотом і самозакоханим індиком.
Гаспар посміхнувся так, що мене мало не знудило. Якщо чесно, то мені були огидні його дотики. Було противно від його уваги й, взагалі, мені хотілося прикласти його чимось важким по голові. І бажано так, щоб він не втратив свідомість, а нестямно стогнав, валяючись на підлозі від пекельного болю.
- Ну, ти ж мій принц на білому коні, чи ні? - Промуркотавши це, доторкнулася пальчиками до його плеча. Я б сказала, що він кінь педальний. Але заради того, що я задумала, мені потрібно було бути милою і кокетливою. Тупість - це не підозріло. Це навпаки усипляє пильність.
- Готовий бути ким завгодно, тільки б ця посмішка не сходила з твого обличчя.
Невже йому навіть не крапельки не було соромно за те, що він зробив? Дивився мені в очі так, що якби я випадково не почула його розмову з дядьком, то я б, напевно, зараз пищала від щастя, що він так на мене дивиться. Не було жодного натяку на підступ. Він дивився на мене так, як кіт дивиться на сметану. Добре, що ще хоч не облизувався.
- А я чекала нашої зустрічі. Так сильно чекала, що навіть приготувала тобі подарунок. - Дотягнувшись до його вуха, змовницьки прошепотіла.
- Подарунок? - Чоловік, посміхаючись, притиснув мене до себе тільки сильніше.
Так, придурок, подарунок, який ти на все життя запам'ятаєш! Це буде самим яскравим спогадом. Порівнюючи з ним все здасться бляклим і знебарвленим.
- Але я так переживала, що забула його у своїй кімнаті.
Доторкнувшись пальчиком до його шиї, злегка її погладила. Звичайно ж, стримуючи блювотні позиви при цьому.
Для вірності злегка відсторонилася від нього і заглянула в очі. О так, мій натяк був зрозумілий. Очі Гаспара запалилися небезпечним вогником. На губах блукала бридка посмішка.
- Не проведеш мене до кімнати? - Прошепотіла і при цьому закусила губу, - можливо, мені знадобиться твоя допомога ...
Я відігравала свою роль як могла. Але був товариш, який всіляко заважав мені це робити. Габріель. Чоловік стояв прямо навпроти мене. Не соромлячись, дивився мені в очі та пропалював поглядом. Він спостерігав за кожною моєю дією і те, що я бачила в його погляді, мене лякало не на жарт.
- Що? - Я не вимовила це вголос, а просто кивнула, зухвало піднявши підборіддя. Він зрозумів моє німе запитання правильно. Його очі ще більше запалали вогнем. Тільки я не дочекалася відповіді. Поглядом він мене давно прибив, а ось по факту зробити взагалі нічого не міг.
Та пішли всі ці мужики - придурки всі по одному і тому ж маршруту! Зовсім мене дістали. Буду вирішувати все з ними по одному. А перший на черзі той, хто зіпсував мені життя найбільше. Ще, звичайно, не встиг, але планував. Суперкубок був у Гаспара.
- Я тебе чекаю, не зволікай, - я відсторонилася і начебто повністю зачарована дешевим шармом побігла від Гаспара в сторону своєї кімнати.
До того як встигла обернутися, я помітила, як хтось рушив за мною ...
