Наречений моєї сестри - Джулія Ромуш
Усередині нього щось здригнулося. Я помітила це по очах. По тому, як він почав на мене дивитися, а в його погляді розгоралася пожежа. У цій бурі горіло полум'я з пекла, погрожуючи розплавити мене як податливий метал. І все одно я б не відступила. Не в той момент. Тоді мені все це здавалося таким правильним, хоча я не могла зрозуміти чому.
Немов переставши стримуватися, Габріель накинувся на мої губи. Люто і несамовито. Перехоплюючи у мене першість. І якщо ще недавно я його цілувала, намагалася розбудити в ньому пристрасть, то зараз я зрозуміла, що розбудила звіра. Пристрасного звіра. Мого звіра.
Його губи зминали мої. Орудували наполегливо і жорстко. Немов розуміючи це, чоловік міцно стиснув моє волосся, позбавляючи можливості ворушитися. Ухилитися. Дурний, хіба я цього хотіла?! Я хотіла як в минулий раз. І, щоб у нього не залишилося сумнівів в моїх намірах, я почала руками ковзати по його тілу. Незграбно намагалася зняти з нього піджак, але вийшло тільки тоді, коли він сам мені допоміг.
- Ох! - Чоловік вибив з мене стогін, коли його рука владно поспішила вниз і він стиснув мої сідниці. При цьому поглибив поцілунок. Зробив його більш агресивним.
Руки Габріеля щосили досліджували моє тіло поки я намагалася зняти з нього піджак. Коли я зрозуміла, що акуратність це все одно не моє, то просто задерла його вгору. Габріель загарчав і, трохи повагавшись, підхопив мене руками під сідниці. Втиснув в стіну, а сам навалився зверху. З силою, вибиваючи з мене дихання, позбавляючи можливості міркувати від жару його тіла.
- Хочу ..., - сказала рвано, видихаючи та вдихаючи. Я так його хотіла. До божевілля. До довбаних метеликів в животі. До рваних і гучних стогонів. Хотіла, щоб він змусив зірвати мене голос. Щоб змушував кричати й стогнати так голосно, як я тільки могла.
- Що хочеш? - Він був задоволений, але все одно вимагав, щоб я сказала.Він хотів чути. Знати. Хотів, щоб я сама сказала кожну букву свого бажання.
- Хочу тебе, - я готова була сказати все що завгодно, лише б жар мого тіла затих.
Мої слова породили в ньому гортанний рик. Габріель почав без будь-якої ніжності, і акуратності зривати з мене сукню.
- Шалено хочу, - я притискалася до нього все більше і більше, - хочу, як тієї ночі ...
Його дотики викликали вибухи у свідомості. Я вигиналася йому на зустріч, як божевільна. Я була готова на все, аби він не зупинявся. Я сама себе не впізнавала. Особливо, коли почала і далі роздягати його. На цей раз я вхопилася за ремінь його штанів.
- Що ти робиш? - На цей раз прийшла черга Габріеля дивуватися. Дивуватися, але не зупиняти. Він сам взявся мені допомагати. А я вже знемагала від бажання. Готова була ридати, аби він прискорився, аби отримати бажане ...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
