Шалена жінка та бос-недоумок - Маріанна Аріна
Епілог
***
Пройшло шість років…
Чейз під'їхав до будинку, з насолодою потягнувся, розминаючи м'язи, що втомилися за день, і вибрався з машини. Він ще не встиг зачинити двері, коли на нього буквально налетів маленький рудий ураган і міцно схопив за ноги.
– Татусю! Ти вдома! А пішли просто зараз погуляємо в нашому парку? – Вогненно-руда дівчина, така схожа на Кейт, радісно посміхалася і невинно кліпала віями.
– Привіт, мій маленький демон. – Усміхнувся Чейз і підхопив дочку на руки. – Ну розповідай… Що ти вже накоїла?
Він добре знав характер своєї доньки та її просто вроджений талант до маніпулювання людьми. І те, що вона зараз так активно намагалася забрати батька подалі від будинку, означало лише одне – щось сталося.
– Нічого, тату. Я просто за тобою скучила. Дуже-дуже. – пробурмотіла дівчинка і відвела погляд.
– Емілі, - Чейз суворо поглянув на доньку. – Ми наче із тобою вже це обговорювали – мені й мамі ти не можеш брехати. Що б не трапилося, із нами ти маєш бути чесною.
Дитина смішно надула щічки і незадоволено засопіла.
– Просто хтось сьогодні весь день вередував і перевіряв мамине терпіння на міцність. А тепер зрозумів, що мама може поскаржитися татові. Так, Емілі? – Кейт із посмішкою спостерігала за спілкуванням батька і доньки, притулившись до одвірка. Підійшла до Чейза і легенько поцілувала в губи. – Привіт, любий. Втомився, напевно?
– Та є трохи... – Зітхнув він і розім'яв шию. – Ну що, маленький демон? Ти ще хочеш у парк або даси все ж таки татові трохи відпочити? Давай пізніше прогуляємось? А зараз біжи до будинку.
Кейт проводила поглядом дочку, що швидко втекла аби не насварили.
– Любий, я просила тебе не називати нашу дочку «маленьким демоном». Це як мінімум дивно. – М'яко дорікнула вона, обійнявши Чейза за талію і поклавши голову на плече.
– Ну що ж я можу вдіяти із тим, що вона така і є? – Чейз поцілував її у скроню. – Я взагалі живу в якомусь фентезійному світі. Дружина – фурія, дочка – демонятко. – Він голосно розсміявся і похитав головою. – Зате нудьгувати мені точно не доводиться.
Кейт і хотіла б заперечити, але аргументи проти знайти було вкрай складно.
Дочка дуже вибірково перейняла у них певні риси характеру. Вона була вибуховою та енергійною, як обидва батьки. Але, коли їй було потрібно, вміла прикинутися невинним янголятком.
Саме так, невинно кліпаючи віями, вона випросила у батька собаку. Тепер по будинку носилася не тільки наденергійна дитина, а й величезний волохатий монстр.
Втім, Кейт швидко оцінила користь чотирилапого друга в їх родині. Це життєрадісне чудовисько часом вимотувало їхню доньку так, що вона відключалася де доведеться, обійнявши свою улюблену живу «іграшку».
Емілі в обіймах із собакою багато разів знаходили то в кабінеті Чейза, то під обіднім столом у залі і навіть на горищі, яке переробили під гостьову кімнату.
Заспокійливо на їхню дочку, на подив, діяла тільки мати Чейза. Коли Емілі бачила свою бабусю Катаріну, то миттєво переймала її стриману поведінку та манеру спілкуватися. Вона задирала своє маленьке підборіддя вище, так само як бабуся, багатозначно вигинала брову і знижувала швидкість переміщення в кілька разів.
Найцікавіше полягало в тому, що Катаріна жодного разу не зробила їй жодного зауваження, не намагалася її виховувати і дуже тепло ставилася до наймолодшої онучки.
Але Емілі незмінно дивилася захопленими очима на неї, уважно розглядала всі її жести та міміку, і одразу намагалася їх повторити.
– Схоже, наша дочка буде актрисою. – одного разу «втішила» Кейт чоловіка. – Вона настільки точно копіює твою маму, що мені іноді здається, ніби вона її зменшена копія.
Чейз тільки важко зітхнув у відповідь.
– Дуже сподіваюся, що хоча б характером вона не в неї піде.
Несподівано вибухнувши голосним сміхом, Кейт тільки і могла, що поплескала чоловіка по плечу.
– О! Про це можеш не перейматися. Всі найнеоднозначніші і найскладніші риси характеру вона взяла у нас із тобою. Мене в цьому тішить лише одне – з таким темпераментом вона у житті не пропаде.
– Уявляєш, як «пощастить» її майбутньому чоловікові? – Чейз не зміг упустити нагоди «поскаржитися». – Як же я його розумію і вже заздалегідь співчуваю.
– Так! Це ти зараз на доньку поскаржився чи на дружину? – Кейт спробувала зобразити незадоволення і образу, але посмішка, що з’явилася на обличчі «зіпсувала» все.
Посміхнувшись, Чейз притяг її до себе і міцно обійняв.
– Ні-ні, в жодному випадку. Люблю вас обох. Мені нема на що скаржитися. – Він заглянув Кейт в очі і поцілував у скроню. – Ви вдвох – моє джерело енергії та натхнення. Дві мої руді бестії.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
