Біжи або кохай - Люсі Лі

Більш менш прийшовши до тями, вдягаюся та спускаюся на перший поверх. Вже у холі відчуваю дивовижні аромати, що йдуть з кухні.

- М-м-м Софа, чим це в тебе так смачно пахне? - питаю у жінки заходячи до неї га кухню.

– О дитинко рада що ти завітала, це я випікаю коржі, для святкового торта.

– Ой, а що в нас за свято? - здивовано перепитую.

– Сьогодні у Стаса, день народження, — іскрячись посмішкою, урочисто промовляє жінка. — Він що нічого тобі не сказав?

– Ні — розгублено тягну. — І я дійсно здивована. Мені чомусь здавалося, що такі, як Стас Корецький, взагалі не святкують днів народжень, — криво посміхнувшись, пирхаю. — Взагалі ніяких свят не святкують.

– Ну якщо навіть і так, я все одно хочу накрити святковий стіл, все ж таки він не один, не можна бути йому таким егоїстом, — з натхненням проговорює Софа.

– То давай я допоможу.

– Це було б дуже чудово дитинко, — радісно сплескує долонями жінка. – Стас повернеться вже до обіду, а мені ще стільки треба зробити, — заметушилася Софа.

– А Стас знає про сюрприз? - присівши за стіл, підперши голову долонею, зацікавлено дивлюся на жінку. 

– Звісно ні, це ж сюрприз, — скидає брови тітка Софа. - Та і він взагалі не дуже любить святкувати свій день народження. Але мені здається, що завдяки тобі, сьогодні буде по-іншому, — якось мрійливо усміхається. 

– Ой, — застигши зніяковіло дивлюся на неї. — Та що ви таке кажете Софа, причому тут я, — підношу долоню до лиця, відчуваючи як від збентеження спалахують щоки. Ми зовсім не…

– Ну, час покаже дитинка, — скинувши руки обриває мене на пів слова. — А тепер давай пий каву, у нас ще багато роботи.

До обіду святковий стіл для іменинника був майже готовий, залишалися лише останні штрихи. І коли у вікні я помічаю машину Стаса, що під'їжджає, серце вмить ухнувши починає прискорено битися. 

Мені дійсно хочеться порадувати Стаса у день його народження, і якнайшвидше показати сюрприз який ми з Софою приготували для нього. Хлопці з охорони також допомагали підготувати святковий обід. Щоправда, більше тим, що заважали та намагалися постійно щось стягнути з тарілок, але все ж таки. 

Вже передчуваючи радісний момент, коли він виходить із салону машини майже кидаюся до нього на зустріч, але застигаю на півдорозі, бо несподівано з пасажирського боку його машини, виходить неймовірно шикарна незнайома мені рудоволоса дівчина. 

Висока та струнка, в спокусливому червоному комбезі, верх якого тримався лише на одному хомуті закинутому за шию. Тонка тканина ледь прикривала пишні груди й вони майже вивалювалися назовні. 

Сторопівши, витріщаюся на грудасту вертихвістку, що заливаючись дзвінким сміхом лине до мого Стаса.  

Пекучі ревнощі упереміш з гіркотою спінившись потекли по венах вмить псуючи гарний настрій, та повертаючи вже звичну мені спустошеність.

Припавши до віконної шибки як божевільна вдивляюся у їхні фігури. 

Стас, зі знайомим мені помпезним та суворим виразом обличчя, підхоплює рудоволосу красуню під лікоть і веде до будинку. Та, ще гучніше регочучи раз за разом відверто треться своїм пишним бюстом об руку Корецького. 

Зараза така. 

Стиснувши кулаки, та не моргаючи, спостерігаю за цією картиною, навіть не відчуваючи болю від нігтів, що встромилися в шкіру.

Коли вони нарешті входять до будинку я відчуваю як ослабли від напруги ноги, тому знесилено осідаю на підлогу. В горлі утворюється гірка грудка, віддаючи солонуватим присмаком до рота.

Хочеться кричати, плакати, клясти все на світі, але сил вистачає лише на те, щоб тихо схлипнути. 

– Ариночко, що трапилося? Чому ти така засмучена та сидиш на підлозі? — співчутливо цікавиться тітка Софа, що в цей момент якраз входить до їдальні.

– Все добре, — судомно зітхнувши, підіймаю на жінку вологі очі. — Просто втомилася трохи, та й усе, — відповідаю, намагаючись проковтнути черговий схлип, що підступив до горла.

– Стас уже приїхав, але ми його поки що не чіпатимемо, до нього якась поважна фіфа приперлася, Нат сказав що він зайнятий. Може ти трішки згодом сходиш до нього розвідати обстановку? Думаю йому буде приємно.

«А я так не думаю», - миттєво минає в голові.

– Звичайно покличу, — попри свої думки, напружено посміхаюся у відповідь, жінці.

Мені звісно не хотілося, своєю ревністю, що несподівано спалахнула до Стаса, псувати всім настрій, особливо Софі. Вона із таким натхненням готувалася до обіднього сюрпризу. Та і може руда взагалі його родичка чи бізнес - партнер. Хоча не те не інше припущення не вписувалося у відверту поведінку дівчини. 

Та і взагалі Стас по суті мені нічого не обіцяв, а тим більше зберігати вірність. Ну спить він зі мною, ну живу з ним, і що з того? Я постійно забуваю, на яких умовах я сюди потрапила. Мабуть, настав час собі нагадати. Та нарешті зрозуміти що він ніколи не буде сприймати мене на рівних. Лише як тимчасову іграшку для втіхи. 

Але чому ж так болісно від цих думок стискає в грудях, та ошаліло стукає серце. Раніше я й думати не сміла, що Стас може спати з кимось, крім мене, та й мені, по-чесному, було однаково. Але не зараз коли я осягла які маю до нього почуття. І від цього мені так ріже душу усвідомлення, що він може належати іншій. 

Що інша також цілуватиме його, як і я. Стогнатиме під ним, від його несамовитих ласк, та пекельної пристрасті. 

Ні, я не можу навіть думати про це, а уявляти тим паче. Занадто боляче, нестерпно. 

Я мушу саме зараз з'ясувати чи не має у Стаса стосунків з цією рудою кралею. Бо якщо я це не зроблю, то з'їду з глузду. Я точно знаю, що не зможу його ні з ким ділити.

З цими думками я швидко йду до кабінету Корецького. Очікувано дорогу, мені перегороджує похмурий Нат.

– Зараз туди не можна, — дивлячись наче крізь мене, холодно карбує. 

– Я знаю, але я тільки на хвилинку, мені дещо потрібно запитати, — голос від хвилювання помітно здригається.

– Арино, Стас заборонив когось впускати, — стоїть на своєму хлопець.