Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Еротика » Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Читаємо онлайн Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
7

Це була жахлива ідея — дивитися фотки керівника в соцмережах. Ми сидимо в конференц-залі пліч-о-пліч. Його коліно раз у раз торкається мене.

Поруч лежить диктофон, що фіксує все, що відбувається, а я записую лише деякі пункти наради.

Сьогодні день нарад: то з керівниками відділів, то ще важливі клієнти мають прийти. Яких Зимнєв веде.

Єдине, що мене підбадьорило — те, як мені усміхнулася керівниця мого відділу.

Нарада почалася, я вмикаю запис і відкидаюся на стільці. Сидіти й слухати керівників потрібно буде приблизно годину, я уточнювала. Приблизно годину ось так сидіти поруч із Зимнєвим.

Ох, це все його торс, по якому мені хотілося провести пальцями, і не тільки ними. Не варто забувати, що одне моє зазіхання — і привіт, завод. Я навіть ґудзики на блузці застебнула всі. Щоправда, хто б ще викорінив мої фантазії 18+ про мого боса.

Зимнєв дуже впевнений у собі. Його погляд пригнічує майже всіх у залі. Керівники зі страхом дивляться на нього, коли він пояснює основні правила просування компанії. Будівництво буде вестися ще в одній країні, і зараз важливо не втратити будівлі, що будуються. Щоб усе було без затримок і якісно.

Я нервово червонію, коли відчуваю його руку на спинці мого стільця. Зимнєв просто підводиться, щоб підійти до стенда і продемонструвати показники, а в мене відчуття, що всі дивляться тільки на мене.

Все-таки в бухгалтерії було краще. Сидиш у кабінеті, тебе ніхто не бачить і не чує. І тим паче керівництво не говорить всілякого.

Так, треба записати те, що говорить бос. Ох, навіть у телефон не залізти, не подивитися відосики смішні. Хоча, які відосики? Я маю перетворитися на незамінну помічницю для Зимнєва, щоб йому й  на  думку не спало мене звільняти.

— Софіє, запишіть показники, — наказує Зимнєв, коли до стенда виходить керівник маркетингового відділу.

Чоловік починає свою пропозицію, а я записую. Якоїсь миті ручка закінчується, але я ж хороша помічниця, тому тягнуся за іншою, яка знаходиться в моїй сумочці.

Ручка, що не пише, падає на підлогу. Я нахиляюся за нею, але не можу намацати. Трохи повертаюся й залажу під стіл. Ручка покотилася далеко. Але що може зупинити Соню? Правильно — нічого. Дотягуюся до неї якомога швидше й починаю підійматися. Хочу вхопитися за свій стілець, але замість цього моя рука намацує чоловічу ногу. Точніше, міцне коліно. Я на секунду завмираю, розуміючи, що торкнулася керівника. І головне, як дотягнулася?

Тішило, що столи в конференц-залі непрозорі. Ми й зовсім сидимо окремо навпроти стендів, а керівники відділів із боків від нас.

І там, де ми сидимо, ніхто не помітив мого підстільного маневру. Точніше, вони побачили, що я нахилилася за ручкою, але те, що моя рука торкнулася ноги боса — ні. Я різко вирівнююся, винувато дивлячись на нього. Зимнєв не дивиться на мене, цілком і повністю зосередившись на тому, що на стенді.

Але це триває недовго. Я відчуваю його погляд на собі, поки дозаписую те, що пропустила. Щось я занадто помисливою стала. Ну не звільнить же він мене через те, що я його коліна торкнулася.

Кілька разів збиваюся на цифрах, тому що палаю. Тільки б інші не дивилися на нас. Соромно до жаху. Я ж професіонал, а професіонал завжди має виглядати незворушно. Навіть якщо він дуже довго розглядав торс боса на фотках.

Я ж у соцмережах можу похвалитися модними свого часу губами качечкою на тлі килима. Навіть фоток у купальнику немає. Та й чи шукав би Зимнєв мої фотки в мережі?

Нарада закінчується, а ми поспішаємо на зустріч із клієнтами в одному дорогому ресторані — «Авізіон».

Я чомусь думала, що моя робота буде цілком і повністю в офісі, що я більше секретар, а не помічниця, але в Зимнєва на цей рахунок була своя думка.

Ми виходимо з будівлі офісу.

— Софіє, ти не забула блокнот? — запитує Зимнєв, коли ми вже спустилися на перший поверх.

— Із собою, — показую на свою сумку.

— Чудово. Сьогодні важливі клієнти. Ти як завжди слухаєш, важливе записуєш.

— На диктофон? — уточнюю я.

— Ні, так записуй, що вони хочуть, які пропозиції. Викупити поверх вони хочуть або кілька. Житлові їм потрібні приміщення або нежитлові. Усе зрозуміла? — запитує він, відчиняючи дверцята свого дорогого автомобіля.

Я мало не пискаю від радості. Ось це мені пощастило покататися на такій.

— Так, я все зрозуміла, — відповідаю йому, обережно сідаючи в салон.

Жах, боюся, як би не подряпати тут нічого.

— Здрастуйте, — вітаюся з водієм — молодий хлопець років тридцяти з темним їжачком волосся на голові.

Той киває мені й усміхається. Я відсуваюся ще вбік, і поруч сідає Зимнєв. Зручні тут сидіння — гладкі, м’які.

До ресторану дві години їзди. Це якщо на метро, а якщо автомобілем, то, може, година. «Авізіон» знаходиться біля моря і є одним із найдорожчих ресторанів.

Я дивлюся у вікно, спостерігаючи за будинками, що миготять повз нас. Кинула швидкий погляд на боса, який втупився в телефон. Боже, які в нього гарні довгі пальці. Було б у мене більше сміливості, не було б сестри з маленькою дитиною, то я б уже об’їздила свого боса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: