Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах
АРІЕЛЬ: Ти цих дітей ніколи не бачив. Так?
КАТУРЯН: Так.
АРІЕЛЬ: Убити їх ти звелів братові?
КАТУРЯН: Я нічого про це не знав до сьогоднішнього дня.
АРІЕЛЬ: Батьків убив також твій брат?
КАТУРЯН: Їх убив я.
АРІЕЛЬ: Єдине вбивство, яке ми можемо безсумнівно на тебе повісити — це вбивство твого брата. У світлі виправдальних обставин я дуже сумніваюся, що тебе за це стратять. І тому я добре подумав би, перш ніж зізнаватись у вбивстві...
КАТУРЯН: Батьків убив я. (Пауза.) Батьків убив я.
АРІЕЛЬ: Я вірю, що вбив. (Пауза.) Але дітей ти не вбивав, так?
Катурян трясе похиленою головою.
АРІЕЛЬ: Тупольський, ти свідок.
Аріель прикурює сигарету. Тупольський, якимось чином повернувши собі витримку, знову сідає.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дуже добра робота, Аріель.
АРІЕЛЬ: Дякую, Тупольський.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І, до речі, я зрадів, що дівчинка жива. Просто я намагаюсь на роботі не виявляти своїх справжніх емоцій.
АРІЕЛЬ: А, ясно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Розумієш? (Пауза.) Гмм. Е, тільки щоб задовольнити мою цікавість, перш, ніж ми вас розстріляємо за три доведені вбивства... Пане Катурян, чого ви зізнались у вбивстві дітей?
КАТУРЯН: Ви знаєте, що я вбив Міхала. Одразу, як ви знайшли третю дитину, ви дізналися, що я вбив своїх батьків. Я подумав, що як візьму на себе все, що ви від мене хочете, то принаймні врятую свої твори. Хоч би це. (Пауза.) Хоч твори вціліють.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Гм. Тоді нам дуже жаль.
КАТУРЯН: Чому це вам жаль?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми обіцяли зберегти твори в разі щиросердого зізнання, як того вимагає вся ця паскудна справа. Зі сказаного вами тепер безсумнівно випливає, що ви не вбивали двох перших дітей, а із гидотної зеленої фарби, якою затоптана вся моя довбана підлога, випливає, що ваше зізнання було не зовсім правдиве. І цілком очевидно — якщо ваше зізнання було не щиросерде й не правдиве, то ваші твори на хер згорять.
Тупольський бере відро для сміття, ллє туди бензин з пляшечки для заправки запальничок, дістає сірники.
КАТУРЯН: Ви це сказали несерйозно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ось ваш каптур. Надіньте, будь ласка. Я тим часом розпалю вогонь.
КАТУРЯН: Аріель, благаю...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель. Це ж правда, що ми, як люди честі, обіцяли не палити його твори, якщо він щиросердо й правдиво зізнається?
АРІЕЛЬ: Так. Правда.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І він зізнався у вбивстві єврейського хлопчика, якого не вбивав?
АРІЕЛЬ: Зізнався.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І зізнався у вбивстві бритвочками дівчинки, хоч він її не вбивав?
АРІЕЛЬ: Зізнався.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І зізнався у вбивстві тієї противної зеленої дівчинки, яка навіть і не мертва?
АРІЕЛЬ: Так, він у цьому зізнався.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І ми, як люди честі, хіба не зобов’язані спалити твори пана Катуряна?
КАТУРЯН: Аріель...
АРІЕЛЬ (сумно): Ми зобов’язані.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми зобов’язані. У нас тут приблизно чотириста сторінок, і якщо долучити чотири примірники журналу «Лібертад», у якому було надруковано одну оповідку, то це буде доробок усього його життя, правильно? Це буде доробок усього його життя. (Тупольський зважує твори в руці.) Небагато додалося. Твори теж облити бензином, чи це трохи небезпечно? Я ще сам можу зайнятися.
КАТУРЯН: Аріель, благаю...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Надіньте каптура, я сказав.
Тупольський запалює вогонь у відрі для сміття, все ще тримаючи твори.
КАТУРЯН: Аріель!!!
Пауза.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель?
Пауза.
АРІЕЛЬ: Я знаю, що ти винен не у всьому. Знаю, що ти не вбивав дітей. Знаю, що не хотів убивати брата, і знаю, що для вбивства батьків ти мав дуже серйозні причини — і через те мені тебе жаль. Чесно, мені тебе дуже жаль. Я ще не казав такого жодному заарештованому. Але сьогодні я зрозумів, що твої твори не подобалися мені від початку. Ясно?
Аріель бере в Тупольського Катурянові твори.
АРІЕЛЬ: Краще надінь каптура.
Катурян бере каптура, однак зупиняється.
КАТУРЯН: Ви ж мене мали вивести в сусіднє приміщення, і вже там я б його надів.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ні, ми тебе розстріляємо тут. Я жартував. Стань навколішки, а то ще мене заляпаєш.
КАТУРЯН: Але ж ви дасте мені десять секунд після того, як я надіну каптур, чи то ви теж пожартували?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Емм...
АРІЕЛЬ: Дамо тобі десять секунд.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дамо тобі десять секунд, жартую, жартую.
Катурян стає навколішки. Тупольський дістає пістолета, знімає із запобіжника і зводить курок. Катурян сумно дивиться на Аріеля.
КАТУРЯН: Я був хорошим письменником. (Пауза.) Це єдине, чим я хотів бути. (Пауза.) І я ним був. І я ним був.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тут ключове слово — «був».
Пауза.
КАТУРЯН: Так. «Був» — ключове слово.
Катурян натягує каптура. Тупольський цілиться.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Десять. Дев’ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири...
Тупольський стріляє Катурянові в голову. Той падає на підлогу мертвий, кров повільно тече з-під каптура.
АРІЕЛЬ: Навіщо ти це зробив?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що навіщо я зробив?
АРІЕЛЬ: Ти сказав, що даси йому десять секунд. Це було нечемно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, а що чемного в тому, щоб стріляти в людину, яка стоїть на колінах з мішком на голові?
АРІЕЛЬ: Усе одно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Слухай, мені сьогодні твоє скиглення набридло. Що з тобою? Ми розкрили складну справу — правда ж? Хоч як на це дивись, а таки розкрили. Розкрили ж?
АРІЕЛЬ: Начебто.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: За це тобі в сімдесят років діти дадуть більше цукерок.
Аріель зітхає.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Закінчуй оформляти документи, прибери в кімнаті і спали цю його писанину. Добре? А я поговорю з батьками німої дівчинки, попереджу про поросят.
Тупольський виходить. Аріель доливає до вогню бензину, бере в руки паку Катурянових творів. Мертвий Катурян повільно зводиться на ноги, знімає каптур з пробитої кулею закривавленої голови і починає говорити.
КАТУРЯН: За сім і три чверті секунди, дані йому перед смертю, Катурян Катурян, замість молитися про брата, намагався придумати останню оповідку. Однак устиг придумати скоріше примітку до оповідки, а не оповідку. І примітка була така...
У тьмяному світлі у дверях виникає Міхал і схиляється на одвірок.
КАТУРЯН: Щасливого, здорового хлопчика на ім’я Міхал Катурян увечері тієї ночі, коли батьки мали почати його катувати сім довгих років, провідав чоловік, зроблений з пухких подушок, з великим усміхненим ротом. Той чоловік сів коло Міхала, поговорив з ним і розповів про жахливе життя, яке його чекає і закінчиться тим, що Міхалів єдиний, любий братик задушить його на холодній тюремній підлозі. І чоловік припустив, що, може, Міхалові краще буде самому накласти на себе руки й уникнути всього того жаху? І Міхал сказав...
МІХАЛ: Але якщо я так зроблю, то брат не почує, що мене катували?
КАТУРЯН: «Не почує», — сказав
