Посттравматична рапсодія - Дмитро Олександрович Корчинський
(Випалений сонцем степ. Лежать Сашко, Всеволод і чоловік у синьому з зав'язаними ззаду руками. Всі одночасно сідають.)
Сашко:
Оце вдарило! О, дяка Богові, нема соняшників і лісосмуг не видно. Значить, ми в тебе (до Всеволода).
Всеволод:
Як багато огидних, богопротивних речей я здибав, відколи зустрівся з тобою.
Сашко:
Друже, "світ невпинно рухається до гіршого". (Звертається до чоловіка в синьому): А ти, в'язню сумління, розкажи нам за себе.
Петрик:
Я, панове браття, якщо ваша ласка, звуся Петро і мушу сказати, що ви красно впоралися з тими трьома москалями. Шкода, що коли ми, трохи занадто похапцем, тікали, не прихопили їхні гулдИнки.
Сашко:
І цигарки не взяли. І в моїй гулдинці залишилося один, два, три... шість набоїв. Віднині нам краще не нариватися на москалів чи моавитян.
Петрик:
На все воля Божа. Проте, якби ти, брате, розв'язав мені руки, ми нині були б трохи багатші.
Всеволод:
Я б з цим не квапився (показує на руки Петрика).
(Сашко ножем перерізує капронові пута на руках Петрика.)
Петрик:
А вас як називати, панове?
Сашко:
Це Всеволод, каже, що він з турівських князів. Тікає після поразки на Калці. А я Сашко, з добровольчого батальйону Донбас, тікаю з Іловайська. А звідки тікаєш ти? Доречі, який в тебе зараз рік?
Петрик:
Рік від розділення первісної тьми зі світлом 7204, а від ангельського радісного славослов’я у Віфліємі 1696-й.
Всеволод:
Який жах! Отець наш Небесний, збережи й помилуй нас!
Сашко:
У нього 1223-й, а в мене 2014-й. То ти тікаєш, себто, живеш за гетьманства Мазепи. Нас нині називають нацистами-бандерівцями, а до того весь час називали мазепинцями, всіх, хто бореться за Україну проти москалів.
Петрик:
Мазепинцями?! Тих, хто проти москалів?! Ти, певне, збожеволів, брате! Мазепа - найвірніший пес Їхньої московської царської пресвітлої величності.
Всеволод:
Отож! Він повсякчас розповідає неймовірні вигадки за різних людей, не зважаючи на те, що ми тих добре відаємо.
Сашко:
Це буде згодом. Мазепа повстане проти московського царя, коли шведське військо прийде в Україну.
Петрик:
Шведи можуть потрапити в Україну хіба що, як навчаться літати. Саксонія їх ніколи не пустить навіть до Ліфляндії. І що вони забули тут? Овечі вигони? Всі їхні інтереси на Балтійському морі, не на Озівському. В них на носі війна з Данією, яку ти, брате, можливо плутаєш з Персією.
Сашко:
Шведи та їхній великий король Карл розіб'ють саксонців, воюватимуть з москалями й буде бій під Полтавою.
Петрик:
Якщо хто й буде битися під Полтавою, то не міфічні шведи, але лише ми з панами запорожцями, якщо вони виженуть нарешті з отаманства того пришелепкуватого Гусака й наші союзники татари з його милістю Селім-Гиреєм. Й ось вже чотири роки ми намагаємося таке зробити.
Всеволод:
Так татари, означені мавитяни, ваші союзники?
(Береться за руків'я меча.)
Сашко:
Твої моаветяни - то москалі, а його моаветяни - те саме, що твої половці.
Всеволод:
Видається мені, що ви обидва божевільні. І світ збожеволів. А може то останні часи настали, й перемішалися з усіма іншими.
Сашко:
Ми всі зіткнулися нині з дивовижними, неймовірними речами - ви з плодами науково-технічного прогресу, а я побачив нерозораний степ. Проте, ви, браття, швидше повірите в кінець світу прямо завтра, ніж один в одного, у те, що Іван посвариться з Петром чи Данило переїде до Галича.
Петрик:
Пригнімось, он в далині вершники.
Всеволод:
Моаветяни!
Петрик:
Здається, драгуни. П'ятеро.
Сашко:
Помітили нас. На них набоїв вистачить, якщо стріляти впритул. Хай під'їздять.
(Під'їздять драгуни. Попереду офіцер - Гундермарк.)
Гундермарк:
Кто будєтє?
Петрик:
Сотник компанії ясновельможного пана гетьмана. Супроводжую цего пана з голанської Остіндії та його людину, за дорученням пана генерального писаря Кочубея. Простували до Персів. Набігли на нас татари, ледь втекли, коні впали, добре, що вас здибали. А ви хто будете, добродії?
Гундермарк:
Я полковник стрєльцов іх прєсветлия царскія велічєства Тіхон Христофоров Гундермарк. В Озовє стоїм с нєдавна. Взял вот пріданих драгун, отряжон виловіть собаку скаженую Петрика Іваненка, што с татари наши та орельскія городИ наєзжаєть.
Петрик:
От, погибельний блазень! Скільки клопотів завдав цей шапбер Войску запорозкому та всій нашій Малой Росіі! Чув татари за него казали же втік до Перекопу.
(Гундермак та драгуни спішуються.)
Гундермарк:
Нєт, нє успєл. С утра моі драгуни яго ізловіши, да нє знамо как убьог. Пьос. (до Сашка): Стало бить, ваша мілость, голандєц?
Сашко:
Рембрант Ван Рейн, кіндер оф Вермеєр Делфтський ту волльмахт оф штатгалтер.
Гундермарк:
Холландиш шпрехе ніхт. Знаю от отца моєго Іогана і от наших тут по-датски і по-нємєцкі. Я нє то што еті подлиє вори (киває на драгунів). Маен Фатер бил подполковнік в Саксоніі, рєгімєнтскій полк, но потом злая фортуна, прішлось командовать на Москвє драгунамі. Даже заставілі к грєческой вєрє. Но он держал прінцИп, воспітал мєня в чістом пієтізмє – Херр Готт! . Может бить, Мой господін, ви поспособствуєтє вакансієй хотя б на остіндскіх островах? Подальше от етой забитой Богом Московіі... Как здравіє зайніге майєстет штатгалтер?
Сашко:
Зер гут.
Гундермарк (драгуну):
Ей ти, Пєтрушка, пьос лєжалий, скачі в ту балку гдє в ленівствє зальог капітан Друммонд, пєрєдай - пусть со своим плутонгом ідьот сюда. Нє засні по дорогє і нє свалісь с лошаді, как вчера. Бяхке! (до Сашка): Друммонд с утра почті ізловіл Петрика, он возіт с собою козака от гауптмана Мазепа, котрий знаєт вора в ліцо. У мєня єщо два драгунскіх плутонга на восходе в верстє і в двух отсюдова.
(Гундермак відходить послабити попругу в коня й поганяти драгунів.)
Петрик (шепоче Сашкові):
Треба мерщій вбивати їх. Це вони за мною полюють, за гетьманом ханської України.
Це Я повстав супроти сатани,
Який чаїться в темряві неволі
Волів, що воза стягують поволі
Овець, яким найнижчої стіни
Не подолати в боязні ганебній,
Хотів перетворити на баських
Коней, несила стримати яких
Нікому на землі, нікому в небі.
Москва, яка розбещує
