Дай серцю волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Іван (виходить, співаючи і пританцьовуючи).

Семен (переходить йому дорогу). Здоров будь, Іване!

Іван… Тю, диви! Звідкіля це ти узявся?

Семен. Та оце ж тільки що прийшов.

Обіймаються.

Іван. Ну, насилу тебе принесло. А тут, брат, така кумедія… Вже, мабуть, розказувала Одарка?…

Семен. Про Микиту?

Іван. Та еге ж! В'яжеться та й в'яжеться!.. Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова, бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… Ну, та дарма! Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком.

Семен. Та цур йому! Ну, як же ти поживаєш?

Іван. А так: бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду. Та про мене довга пісня: багато говорить, та нема чого слухать. Стривай, стривай, дай я на тебе подивлюсь! Е, братухо, та й змарнів, неначе після пропасниці!

Семен. Чужа сторона — не рідна мати.

Іван. Що й говорить! А тут Одарка за тобою так вбивалась, що й… Часом почнеш її розважать, то ще й гірш! Чорти його батька знає, коли б мене так дівчина любила… Що ж, далеко був?

Семен. Та занесло мене аж у Басарабію!

Іван. Еге, близенький світ! Багато заробив?

Семен. Вісімдесят приніс!

Іван. Ого! Та в Одарки з півсотні на схові.

Семен. А ти ж почім знаєш?

Іван. Аякже, хвалилась, що дав заховати.

Семен. Що ж у вас тут нового?

Іван. Багато нового! Земельне прибавили та ще на якусь школу!.. Здирство, брат, таке, що й!.. Перед різдвом, кажуть, знов некрутчина. Гаврила Куксенка у острог посадовили за те, що вкрав курку у шинкаря!.. Та цур йому з такою новиною! Ходімо, там хлопці зібрались на раду.

Семен. На яку раду?

Іван. Березу на цю зиму обібрати. Та он же й вони йдуть сюди. Он і Омелько, і Савка! (Гука). Гов-гов!..

Парубки за лаштунками одгукуються.

Омелько і другі парубки.

Омелько. Як собі хочете, панове товариство, а я не можу; зберіть собі кого другого; я й так за дві зими прийняв муки.

1-й парубок. Велика мука! Може, ти ремствуєш на кого з нас? Може, тебе хто зобидив, так скажи.

Семен (підійшов до парубоцтва). Добривечір вам, панове товариство!

Усі. Семен!.. На ж тобі!.. Здоров! Чи давно прийшов? Як поживаєш?

Семен. Спасибі, братове! Як вас господь милує? (Цілується з деякими).

Іван. Що ж, обібрали березу?

2-й парубок. Та он Омелько єрепениться!

Іван. Я ж казав, що без мене ладу не будеї Хлопці, хто за Омелька, обізвись!

Голоси. Я! Я! Я!

Іван. Бач, Омельку, усі тебе бажають; чого ж ти брикаєшся, мов той невук?

Омелько (показує на Семена). Ось вам береза! І розумний, і дотепний!

Деякі парубки. Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!..

Омелько (чуха потилицю). Не хотілось би мені… Ну, та нехай вже буде ваша зверху. Хто за мене, ставай управоруч!

Скільки парубків переходять.

Іван (став на, півдорозі). А я, братове, ні сюди ні туди. Якщо Омелько поставить могоричу, то й я за нього.

З хати виходить Микита.

Голоси. Почав вже вигадувать!..

Іван (ніби не бачить Микиту). Адже ж Микитин батько всіх людей могоричив, щоб його обібрали за старшину.

Микита. А ти ж бачив?

Іван (здіймає картуза). І ви тут? Я хоч не бачив, та чув.

Микита. Гляди, щоб часом тобі не позакладало!

Іван (глузуючи). За що ж ви гніваєтесь на мене, паничу? Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз, а то все так буде!

Регіт.

Голоси. Та годі тобі, Іване, перестань!

Іван. А, що-бо ви за народ такий. Тільки що вступив у речі з паничем, а ви вже й почали гримати.

Микита. Я з таким дурнем і говорить не хочу!

Іван. А звісно! Бо ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! Що ж, Омельку, купиш могоричу?

Голоси. Годі-бо тобі теревені правити!

Іван. І-і, лихо, не дадуть і поторгуватись. Ну, нехай стара в'язне! (Перейшов).

2-й парубок (переходячи). І я туди, де більш!

3-й парубок (теж). У гурті й каша смачніш!

4-й парубок. Куди кобила, туди й лоша!

5-й парубок. Що громаді, те й бабі!

6-й парубок. Гуртом і батька добре бить!

7-й парубок. Слухайте, хлопці, я ще вам торік казав, щоб Соломію прогнати з нашої кумпанії, бо вона в городі зовсім