Дай серцю волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!

Семен схиля голову до столу.

Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!..

Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).

Ой годі журитися, Пора мені женитися; Візьму я чорнявую, Ще й личеньком білявую. Вона гляне оченьками, Моргне чорними бровами, — Моє серце звеселиться! Пора мені ожениться! Гей, восени оженився, А весною зажурився, Записали у солдати, Треба жінку покидати… Плачуть карі оченята, Сохнуть, в'януть бровенята. Тяжко мені дивитися!.. Нащо ж було женитися?…

Одарка. Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?…

Ява 4

Ті ж і Іван.

Іван. Здрастуйте! Помагай біг вам на все добре.

Одарка, смутна, відходить від Семена і стає біля печі.

Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав). «Милості просимо сідати!» Спасибі, сядемо! (Сіда).

Одарка. Сідай у нас, Іване!

Іван. Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?

Зачепиха. Підскакую: з печі до долу, а з долу на піч.

Іван. Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі… Злазьте мерщій та потанцюєм!.. (Танцює і співа).

Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду: «А чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові?» Виліз ведмідь на бузину, Сказав «кукаріку!». Як у тебе, так і в мене Брови на шнурочку. А з городі бузина, А в Києві дядько; Тим я тебе полюбила, Що на п'яті перстень. Чого-бо ти журишся, Семене! Ще гірш бува!..

Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?

Одарка (з ляком). Та що там таке?

Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодні біля шинку, що, каже, бачив його аж під Києвом. «Дивлюсь, — каже, — йде шляхом; я й спитав його: «Куди бог несе?». «Куди очі,-каже, — втраплять!.. Кланяйтесь там, — каже, — батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай, — каже, — не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…» Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…

Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!..

Іван. Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!

Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!.. (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?

Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?

Іван(зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.

Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке!.. У некрути?… (Голосить).

Іван. Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!.. Та вгомоніться, та послухайте сюди! І-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!.. Нехай же Семен знає, що є у його вірний і щирий побратим Іван; піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?

Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка кидаються до Івана.

Семен. Опам'ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одбувать його!..

Іван (кричить). Мовчи!

Семен і Одарка обіймають його.

Та ну вас! Ще звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки вміє брехати?… Так, брате Семене? Ти мені став як замість батька!.. Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від тебе я ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце! (Чапко втира рукавом очі і сміється крізь сльози). Дурні очі, почали плакати!..

Семен і Одарка (радіючи). Іване, брате, Друже!.. Товаришу вірний!..

Іван. Сухий, немазаний!.. (Втира очі). Ач розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! Давайте ж хоч горілки абощо! (Сіда за стіл і бадьориться).

Семен і Одарка пеклуються і подають горілку і закуску.

Зачепиха (хлипа). Спасибі тобі, мій синочку! От і кажуть, що товариство перевелось!