Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Морелл (поквапливо). Зовсім ні. (Дивиться на неї стривожено і настійливо). Ти ж знаєш, Кандідо, я цілком упевнений у тобі.

Кандіда. Ото хвалько! Ти так упевнений у своїй привабливості?

Морелл. Кандідо, ти мене вражаєш. У мене й гадки не було про мою привабливість. Я веду мову про твої чесноти й чистоту. Саме на них я і покладаюсь.

Кандіда. Та як тільки у тебе повертається язик говорити мені такі огидні, неприємні речі! Ти таки справді піп, Джеймсе, справжнісінький піп!

Морелл (вражений, відвертається від неї). От і Юджин каже те ж саме.

Кандіда (щиро зацікавившись, прихиляється до нього, поклавши йому руку на коліно). Юджин завжди правий. Який чудовий хлопчина! Я дуже прив’язалася до нього за той час, поки була у селі. Знаєш, Джеймсе, хоч він сам ще нічого не запідозрює, проте готовий закохатися в мене до безтями.

Морелл (похмуро). То він нічого не підозрює?

Кандіда. Анітрохи. (Забирає руку з його коліна й, умощуючись зручніше, заглиблюється в думки, склавши руки на колінах). Свого часу він це зрозуміє, коли буде дорослим і досвідченим, як ось ти. І тоді він зрозуміє, що я знала про це. Цікаво, що він тоді думатиме про мене?

Морелл. Нічого поганого, Кандідо. Сподіваюся і вірю — нічого поганого.

Кандіда (з сумнівом). Це залежатиме.

Морелл (геть збитий з пантелику). Залежатиме! Від чого?

Кандіда (дивлячись на нього). Це залежатиме від того, як у нього складеться життя далі. (Морелл розгублено дивиться на неї). Невже ти не розумієш? Усе залежатиме від того, як він пізнає, що таке кохання. Я маю на увазі — від тієї жінки, яка навчить його цьому.

Морелл (геть розгублено). Так... ні... я не розумію, що ти хочеш сказати.

Кандіда (пояснює). Якщо він навчиться цього від хорошої жінки, тоді все буде добре: він пробачить мені.

Морелл. Пробачить?

Кандіда. А уяви собі, він навчиться цього від поганої жінки, як це трапляється з багатьма чоловіками, особливо з поетичними натурами, яким здається, що всі жінки янголи! Уяви, що він відкриє для себе ціну кохання лише після того, як відкине його і занепаде у нерозумінні його сутности! Чи пробачить він тоді мені, як гадаєш?

Морелл. Пробачить тобі — за що?

Кандіда (усвідомлюючи його недолугість, з розчаруванням, проте незмінно ніжно). Невже не розумієш? (Він хитає головою. Вона знову звертається до нього з сердечною довірливістю). Я хочу сказати, чи пробачить він мені те, що не я відкрила цього йому сама? Що підштовхнула його в обійми поганих жінок в ім’я моєї доброчесности, моєї чистоти, як ти це називаєш? О, Джеймсе, як погано ти розумієш мене, якщо кажеш, що покладаєшся на мою доброчесність і чистоту! Я б радо поділилася і тим, і другим з бідолашним Юджином, так само, як я віддала б свою шаль жебракові, що замерзає, якби ніщо інше не стримувало мене. Покладайся на те, що я люблю тебе, Джеймсе, бо якщо любов зів’яне, то навіщо мені твої проповіді? Вони лиш порожні фрази, якими ти щодня обманюєш себе й інших. (Збирається підвестися).

Морелл. Його слова!

Кандіда (зупиняється, не устигши підвестися). Чиї слова?

Морелл. Юджина.

Кандіда (захоплено). Він завжди правий. Він розуміє тебе, розуміє мене, розуміє Проссі, а ти, мій любий, не розумієш нічого. (Вона сміється й цілує його, аби втішити. Він відсахується, наче його вдарили, й підхоплюється).

Морелл. Як ти можеш робити таке, в той час коли. О, Кандідо! (Його голос сповнений стражданням). Краще б ти прохромила мені серце розпеченим залізом, аніж подарувала цей поцілунок.

Кандіда (вражено). Любий мій, що сталося?

Морелл (шалено відмахуючись від неї). Не торкайся мене!

Кандіда. Джеймсе!

Їх перебиває поява Марчбенкса й Берджеса, які зупиняються у дверях і стоять, витріщивши очі.

Марчбенкс. Щось трапилося?

Морелл (пополотнів, однак докладає надзусиль, аби стриматися). Нічого, за винятком того, що ви або були праві сьогодні вранці, або Кандіда збожеволіла.

Берджес (гучно протестуючи). Як? Канді теж збожеволіла?! Оце так! (Він перетинає усю кімнату, прямуючи до каміна, гнівно протестуючи, зупиняється і вибиває об решітку попіл з люльки).

Морелл з безнадійним виглядом сідає за стіл, опускає голову, аби не бачили виразу його обличчя, і міцно сплітає пальці рук, щоб не тремтіли.

Кандіда (до Морелла, сміючись і з полегкістю). То ти тільки вражений! Тільки й того? Які ж ви усі залежні від умовностей, люди з незалежними поглядами! (Вона сідає на бильце крісла, потішена тим, що сказала.)

Берджес. Послухай, Канді, поводься пристойно. Що про тебе подумає містер Марчбенкс?

Кандіда. Ось що випливає з повчань Джеймса, який каже, що треба жити своїм розумом, не лукавити, побоюючись того, що можуть подумати про тебе інші люди. І все котиться як по маслу, поки я думаю те саме, що думає він. Але ось, — варто було мені подумати щось інше, — і подивіться на нього! Ви тільки подивіться! (Вельми потішена, вона показує на Морелла).

Юджин кидає погляд на Морелла й тої ж миті притискає руку до серця, буцімто відчув гострий біль. Він сідає на канапу з виглядом людини, яка щойно стала свідком трагедії.

Берджес (біля каміна). І справді, Джеймсе, у вас сьогодні далеко не такий поважний вигляд, як завжди.

Морелл (зі сміхом, схожим на схлипування). Гадаю, ні. Прошу всіх пробачити мені. Я не усвідомлював, що опинився у центрі уваги. (Опановує себе). Ну гаразд, гаразд, гаразд! (Він знову рішуче сідає за стіл і з бадьорим виглядом береться до роботи).

Кандіда (підходить до канапи і сідає поруч з Марчбенксом, перебуваючи у тому ж таки жартівливому настрої). Ну, Юджине, чому ви такий сумний? Може, вас примусила плакати цибуля?

Марчбенкс (тихо, до неї). Ні, ваша жорстокість. Ненавиджу жорстокість. Це жахливо — бачити, як одна людина примушує іншу страждати.

Кандіда (іронічно поплескує його по плечу). Бідолашний хлопчик! Я повелася з ним жорстоко? Я змусила його чистити ці огидні червоні цибулини?!

Марчбенкс (палко). О, облиште, облиште, я мав на увазі не себе. Ви примусили його страшенно страждати. Я відчуваю його біль у своєму серці. Я знаю, що це не ваша вина, — так мало статися. Та не жартуйте із цим. Мені усередині щось обривається, коли ви отак мордуєте його і кепкуєте з нього.

Кандіда (спантеличено). Я мордую Джеймса? Яка нісенітниця, Юджине. Ото ви мастак перебільшувати!