Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Брасбаунд. Я зовсім переодягнусь (виходить із кімнати за своїми штанями).

Редбрук (тихо). Послухайте, Джонсоне, і всі ви (вони оточують його). А що коли вона завезе його в Англію?

Марцо (намагаючись повторити свій блискучий виступ). Я лише проклятий пірат. Вона свята, кажу вам, — свята не завезе з собою чоловіка.

Джонсон (суворо). Ти темний та безпутній чужоземець! (Це зауваження всі ухвалюють і відштовхують Марцо на задній план, де він утрачає красномовство). Вона не візьме його з поганих мотивів, вона візьме його з добрих? А що тоді буде з нами?

Дрінквотер. Брасбаунд не єдиний капітан у світі. Щоб бути капітаном, треба мати лише мізки та знати закони. Не думайте, що такої людини не можна знайти, — ви просто не знаєте, де її шукати. (Натяк на те, що він і є потрібна їм особа, здається їм таким потворним, що вони відповідають довгими вибухами реготу).

Брасбаунд (повертається, вбраний у свій звичайний костюм, і, йдучи, натягає куртку). Струнко! (Відскочивши з винуватим виглядом один від одного, вони чекають його розпоряджень). Редбруку, запакуй циліндр у валізу леді Сісілі і доправ його на яхту. Джонсоне, ти поведеш людей на шхуну; перевіриш запаси; витягнеш кітву і наготуєшся вийти в море. Потім пришлеш по мене Джека з човном. І гарматним пострілом даси мені сиґнал. Часу не гаяти!

Джонсон. Слухаю, сер. Усі на борт, товариші!

Усі. Ходім, ходім! (З галасом вибігають).

Залишившись, Брасбаунд сідає край столу, спершись на нього ліктями і опустивши голову на руки, заглиблений у хмуру задуму. Потім із бокової кишені куртки виймає шкуратяну теку й видобуває звідти пачку брудних листів та газетних вирізок. Кидає папери на стіл. Потім виймає фотографію в дешевій рамці. Байдуже кидає її поруч із паперами, складає руки на грудях і дивиться на неї хмуро і з огидою. У цей момент входить леді Сісілі. Він сидить до неї спиною й не чує її кроків. Постерігши це, вона стукає дверима, щоб привернути його увагу. Він підводить голову.

Леді Сісілі (підходячи до столу з іншого боку). Отже, ви поскидали всі мої гарні речі!

Брасбаунд. Речі вашого брата, ви хочете сказати. Чоловік повинен носити свою власну одежу і вигадувати свою власну брехню. Я дуже шкодую, що вам довелося сьогодні казати неправду заради мене.

Леді Сісілі. О, жінки півжиття свого вигадують неправду заради чоловіків і не зупиняються ні перед дрібною брехнею, ні перед великою. Ми до цього звикли. Але ось що! Я не визнаю, що говорила сьогодні неправду.

Брасбаунд. А як же ви впоралися з моїм дядечком?

Леді Сісілі. Я вас не розумію.

Брасбаунд. Я хочу сказати...

Леді Сісілі. Боюсь, що ми не матимемо часу до сніданку обміркувати все це. Я хочу поговорити з вами про ваше майбутнє. Дозвольте?

Брасбаунд (нахмурившись, але ввічливо). Сідайте. (Вона сідає, він також).

Леді Сісілі. Які ви маєте плани?

Брасбаунд. Я не маю планів. Ви незабаром почуєте гарматний постріл у гавані. Це буде знак, що «Тенксґівінґ» витягнув кітву і чекає на свого капітана, щоб вийти в море. А капітан її не знає, куди прямувати — на північ чи на південь.

Леді Сісілі. Чому не на північ — до Англії?

Брасбаунд. Чому не південь, до полюса?

Леді Сісілі. Але ж ви повинні що-небудь з собою зробити.

Брасбаунд (поклавши руки на стіл і пильно дивлячися на неї владним поглядом). Послухайте, коли ми з вами вперше стрілися, я мав мету в житті. Я був самітній. Я не звіряв своїх прагнень жодному приятелеві, — ні чоловікові, ні жінці, — бо я повставав проти закону, проти релігії, важив власною репутацією, безпекою. Але я вірив у свою мету й сам боровся за неї, як і повинен боротися чоловік за свої переконання, боровся проти закону та релігії, як і проти зла та егоїзму. Хоч чим я був, проте не належу до тих боягузів-моряків, що за свою віру здатні лише злинути на небо і нездатні до чогось іншого. Я ладен був потрапити в пекло за мою віру. Може, вам це незрозуміло?

Леді Сісілі. О, Господи, звичайно, зрозуміло! Це так властиво деяким людям.

Брасбаунд. Можливо, але я рідко подибував людей цього сорту. У кожному разі, такий я був. Не можу сказати, що я був щасливий, але й нещасний я теж не був, бо плив за водою. Я прямував до певної мети й мав роботу. Дайте людині здоров’я та мету в житті — і вона ніколи не стане задумуватися над тим, щаслива вона чи ні.

Леді Сісілі. І навіть не стане задумуватися над тим, щасливі інші люди чи ні.

Брасбаунд. Я цього не заперечую. Ніщо не робить з людини такого егоїста, як робота. Але я не прагнув особистого задоволення; мені здавалося, що правосуддя я поставив понад своє «я». Кажу вам, що життя моє тоді мало для мене певну рацію. Бачите ви цю пачку брудних папірців?

Леді Сісілі. Що це таке?

Брасбаунд. Вирізки з газет. Промови, що виголосив мій дядько на добродійних обідах, або промови, що виносили смертний вирок, побожні, шляхетні промови, виголошені від людини, що я її уявляв злодієм та душогубом. Вони, здавалося мені, переконливіші, поважніші, яскравіші докази несправедливости закону, ніж книга пророка Амоса. А що вони тепер? (Спокійно рве газетні вирізки на дрібні клаптики й кидає їх на підлогу, не спускаючи з леді свого пильного погляду).

Леді Сісілі. Ну, що ж, у всякому разі, це втішно.

Брасбаунд. Так, але з ними відійшла частина мого життя. А це ваша вина, пам’ятайте це. Що мені лишилось? Гляньте! (Бере листи). Ось листи, що дядько писав моїй матері, та материні коментарі щодо їхньої жорстокости, холодного нахабства та зрадливости. А ось ті жалісливі листи, що вона йому писала згодом, і він повертав їх нерозпечатаними. Їх також знищити?

Леді Сісілі (почуваючи ніяковість). Я не можу вам вказати, що ви повинні знищити листи вашої матері.

Брасбаунд. Але чому ж? Адже ви позбавили їх усякого значення! (Рве листи). Ну, що ж, і це теж здається вам утішним?

Леді Сісілі. Це трохи журно, але може, так краще.

Брасбаунд. Лишилася ще одна реліквія — її портрет. (Виймає фотографію з дешевої рамки).

Леді Сісілі (з надзвичайною цікавістю). О, дайте мені глянути! (Він передає їй фотографію. Перш, ніж вона встигає приховати свої почуття, на лиці їй відбивається явне розчарування та огида).