Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Ренкін (вражений). Син мого давнього друга! Що ви хочете сказати?

Леді Сісілі. О, хіба сер Ґовард вам цього не сказав? Адже виявилось, що капітан Брасбаунд — небіж сера Ґоварда, син того брата, що його колись ви знали.

Ренкін (збурений). Я постеріг, що вони подібні один до одного, ще того вечора, коли він сюди прийшов. Це правда, безумовно правда! Дядько і небіж!

Леді Сісілі. Так, і ось чому вони так посварились.

Ренкін (на мить відчувши себе ображеним). Я вважаю, що сер Ґовард міг би розповісти мені про це.

Леді Сісілі. Звичайно, він повинен був розповісти вам про це. Бачите, він вам подав цю справу однобічно. Адже він адвокат з професії, і це пояснює все. Але не думайте, що він неправдивий з природи; якби він обрав кар’єру священика, то, безперечно, розповів би вам усю правду.

Ренкін (занадто обурений, щоб думати про особисту образу). Леді Сісілі, я повинен піти до в’язниці й побачитися з цим юнаком. Він, може, й був дещо нестриманим, але я не можу покинути бідного Майлза напризволяще у в’язниці на чужині.

Леді Сісілі (встає сяючи). О, як це добре! У вас направду золоте серце, містере Ренкін. Але заким підете, обдумаймо разом, як допомогти Майлзовому синові врятуватись — цебто, я хочу сказати, законно врятуватись.

Ренкін (трохи розгубившись). Мене так вразила ця дивна новина!

Леді Сісілі. Так, так, ви, звичайно, вражені. Але як ви гадаєте, може, він справив би краще враження на американського капітана, якби мав пристойніше вбрання?

Ренкін. Можливо! Але чим можна цьому зарадити тут, у Моґадорі?

Леді Сісілі. О, я все обміркувала. Адже ви знаєте, що я повертаюсь звідси до Англії через Рим і везу з собою цілу валізу речей моєму братові, що живе там. Отож бачите, він — посланник і тому мусить дуже дбати за свій туалет. Я веліла сьогодні вранці принести сюди валізу. Чи не будете ви ласкаві занести її до в’язниці і подбати про те, щоб капітан Брасбаунд трохи причепурився? Скажіть йому, що він мусить це зробити з пошани до мене — і він не відмовиться. Зробити це дуже легко: біля дверей чекають два носії, щоб занести валізу. Ви вволите мою волю, я знаю, що вволите. (Іде до дверей). А як ви думаєте, чи встигне він поголитися?

Ренкін (поступається, заморочившись). Я зроблю все, що в моїй владі.

Леді Сісілі. Я певна цього. (Він збирається вийти). О, ще одне слово, містере Ренкін! (Він повертається). Адже Каді не знав, що капітан Брасбаунд — небіж сера Ґоварда?

Ренкін. Ні.

Леді Сісілі. В такому разі, він цілком неправильно все зрозумів. Мені здається, містере Ренкін — хоч вам, звичайно, краще знати, — що ми не повинні під час слідства розповідати те, що говорив Каді. Адже він не знав, у чому річ, правда?

Ренкін (обережно). Я з вами згоден, леді Сісілі. Це міняє всю справу. Я, звичайно, не згадаю про те, що говорив Каді.

Леді Сісілі (великодушно). В такому разі, і я не згадуватиму про це. Згода!

Вони тиснуть одне одному руки. Входить сер Ґовард.

Сер Ґовард. Доброго ранку, містере Ренкін. Сподіваюсь, ви щасливо повернулися з яхти додому вчора ввечері?

Ренкін. Цілком щасливо, сер Ґоварде, дякую вам.

Леді Сісілі. Ґоварде, він поспішає; не затримуйте його розмовами.

Сер Ґовард. Гаразд, гаразд. (Підходить до столу й сідає на стільці, де допіру сиділа леді Сісілі).

Ренкін. Аи геуоіг, леді Сісілі.

Леді Сісілі. Щасти вам, містере Ренкін. (Ренкін виходить. Вона підходить до другого краю стола й дивиться на сера Ґоварда поглядом схвильованим, журливим та співчутливим воднораз, причому її пучки рухаються на столі так підлесливо, що якби сер Ґовард був настроєний підозріло, то це змусило б його насторожитися. Але цієї хвилини він нічого не запідозрює). Мені так шкода вас, Ґоварде, через це нещасне слідство.

Сер Ґовард (здивовано обертається до неї). Шкода мене? Та й чого?

Леді Сісілі. Але це так жахливо... Ваш власний небіж...

Сер Ґовард. Сісілі, коли йдеться про закон, то в англійського судді не може бути ні небожів, ні навіть синів.

Леді Сісілі. Але в такому разі, він не повинен мати й майна. Адже ж бо ніхто не зрозуміє, як стояла справа з вест-індською маєтністю. Усі вважатимуть вас за якогось злого дядька з дитячих казок. (Знову виявляючи співчуття). Мені вас так шкода!

Сер Ґовард (примушено). Мені ж здається, що я не потребую вашого співчуття, Сісілі. Ця жінка була відразливою істотою, п’яницею та божевільною. Чи розумієте ви, ким є така особа, коли вона почуває себе ображеною і вважає за винуватця цієї образи цілком неповинну людину?

Леді Сісілі (трохи нетерпляче). О, я це цілком розумію. І про це буде досить розмов. Я вже зараз уявляю собі, як про це галасуватимуть усі газети: ваша напівбожевільна п’яниця-невістка влаштовує вам сцени на вулиці; втручається поліція, в’язниця тощо. Уся наша родина розлютиться. (Сер Ґовард лякається. Вона користується з цього і провадить далі). Подумайте про тата!

Сер Ґовард. Сподіваюсь, що лорд Вайнфліт поставиться до цієї справи як людина розумна.

Леді Сісілі. Невже ви вважаєте, що він так змінився, Ґоварде?

Сер Ґовард (з фаталізмом громадського діяча, цілком знеособленого). Дорога Сісілі, не варто обмірковувати це питання. Хоч, як це прикро, проте нічого не вдієш.

Леді Сісілі. Ну, звичайно. Оце й жахливо. А як ви гадаєте, люди вас зрозуміють?

Сер Ґовард. Справді, не знаю, зрозуміють чи ні, але я нічим зарадити не можу.

Леді Сісілі. Якби ви не були суддя, це нічого б не важило. Але на суддю навіть підозра впасти не може. (Розпачливо). О, Ґоварде, це жахлива річ, жахна! Що сказала б бідна Мері, якби вона була жива?

Сер Ґовард (стурбовано). Я не думаю, Сісілі, щоб моя люба дружина зрозуміла мене криво.

Леді Сісілі. Ні, вона розуміла б, звичайно, що ви маєте добрі наміри. І якби ви повернулися додому і сказали їй: «Мері, я щойно оповістив увесь світ про те, що ваша невістка була злочинниця і що я запровадив її до в’язниці; що небіж ваш — розбійник, і я збираюсь запровадити його до в’язниці», вона, мабуть, вважала б, що ви думаєте, що це могло б бути їй приємно; не більше, проте, ніж татові або комусь іншому з нас.

Сер Ґовард (неприємно вражений). Але що