Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
— Нелегко було те все зам'яти, правда, Ерні? — додав Стен. — Піввулиці як корівка язиком злизала. І купа мертвих маґлів. До речі, як вони тоді викрутилися, як усе пояснили?
— Вибух газу, — прохрипів Ерні.
— І от маєш — тепер Блек утік, — сказав Стен, розглядаючи газетну фотографію з виснаженим обличчям. — Ніхто ще не виривався з Азкабану, правда, Ерні? І як йому ото вдалося? Страшно, скажи? Хоч я йому не заздрю з тими азкабанськими вартовими, правда, Ерні?
Ерні раптом здригнувся.
— Говори про щось інше, Стен... Маєш осьо гарного хлопця. Від тих азкабанських вартових мені аж млосно.
Стен неохоче відклав газету, а Гаррі з жахливими передчуттями притулився до вікна. Він уявив, що молотиме Стен своїм пасажирам, коли довідається, кого він підвозив:
"А ви чули?! Отой Гаррі Поттер роздув свою тітку! Ми його ото підвозили на нашому автобусі, правда, Ерні? Хотів змитися…"
Бо ж він, Гаррі, такий самий порушник чаклунських законів, як і Сіріус Блек. Може, за надування тітоньки Мардж йому теж світить Азкабан? Він нічого не знав про ту чаклунську в'язницю, хоч усі говорили про неї з жахом. Геґрід, гоґвортський лісник, торік відсидів там два місяці. Гаррі ще й досі пам'ятав спотворене жахом обличчя Геґріда, коли той дізнався, куди його забирають. І це Геґрід — сміливець над сміливцями...
"Лицарський автобус" пронизував пітьму, розганяючи кущі, сміттєві бачки, телефонні будки й дерева. Гаррі тривожно завмер на своєму ліжку. Стен раптом пригадав, що йому заплачено ще й за гарячий шоколад. Проте саме тієї миті автобус різко звернув на Абердин — і весь шоколад зі щедрої руки Стена вилився на Гарріну подушку.
З верхніх поверхів вервечкою потяглися чаклуни й чарівниці. В халатах і пантофлях, вони поспішали до виходу, радіючи, що поїздка закінчилася.
Поступово в автобусі залишився один — єдиний пасажир.
— Ну, шо, Невіле, — плеснув у долоні Стен, — де тебе в Лондоні висадити?
— На алеї Діаґон, — відповів Гаррі.
— Як так, то й так, — сказав Стен, — ну, що ж — тримайся...
БАБАХ!
І ось вони вже мчать вулицею Черінґ-Крос-Роуд. Гаррі сидів і дивився, як з-під коліс "Лицарського автобуса" відстрибували навсібіч лавочки й будинки. Почало світати. Доведеться йому десь перечекати кілька годин, доки відчинять "Ґрінґотс". А тоді — знову в дорогу. Але куди?..
Ерні натис на гальма — і "Лицарський автобус" різко зупинився перед маленьким задрипаним шинком "Дірявий Казан", у глибині якого таївся чарівний вхід на алею Діаґон.
— Дякую, Ерні, — сказав Гаррі.
Він зіскочив і допоміг Стенові поставити на тротуар валізу й Гедвіжину клітку.
— Бувай, Стен! — попрощався Гаррі.
Але Стен мовби й не чув. Він і далі стояв у дверях, витріщившись на затемнений вхід у шинок.
— То ось ти де, Гаррі, — пролунав голос.
Гаррі не встиг обернутись, як на його плече лягла чиясь рука.
— Боже мій! — пролунав Стенів крик. — Ерні, ходи сюди! Сюди!!!
Гаррі озирнувся на власника руки на своєму плечі і в нього все похололо: він нарвався прямо на Корнеліуса Фаджа, міністра магії.
Стен зіскочив на тротуар.
— Як ви назвали цього Невіла, пане міністре? — схвильовано запитав він.
Фадж, огрядний низенький чоловік у довгій смугастій мантії, мав непривітний і втомлений вигляд.
— Невіла? — похмуро перепитав він. — Це Гаррі Поттер!
— Я так і знав! — радісно вигукнув Стен. — Ерні! Ерні! Вгадай, хто такий Невіл! Це Гаррі! Гаррі Поттер!!! Я бачу його шрам!
— Що ж... — дещо роздратовано буркнув Фадж. — Я вельми радий, що "Лицарський автобус" довіз Гаррі сюди, але нам пора йти...
Фадж міцніше стис Гарріне плече, і Гаррі відчув, що його ведуть до "Дірявого Казана". З дверей за шинквасом вийшла сутула постать з ліхтарем у руці. То був Том, зморшкуватий і беззубий шинкар.
— Ви знайшли його, пане міністре! — вигукнув Том. — Чогось бажаєте? Пива? Бренді?
— Краще чаю, — промовив Фадж, все ще не відпускаючи Гаррі.
За їхніми спинами почувся гучний скрегіт і відсапування — то Стен з Ерні тягли валізу й Гедвіжину клітку, збуджено роззираючись навсібіч.
— А чо', ти, Невіле, не сказав, хто ти такий насправді, га? — усміхаючись, запитав Стен, з-за плеча якого зацікавлено визирало совине обличчя Ерні.
— І ще, Томе: підготуй, будь ласка, окрему кімнату, — наголосив Фадж.
— Бувайте, — сумно попрощався Гаррі зі Стеном та Ерні.
— Бувай, Невіле! — гукнув Стен.
Фадж повів Гаррі вузьким коридором услід за Томовим ліхтарем. Вони увійшли в невеличку залу. Том клацнув пальцями — і в каміні запалав вогонь. Він розкланявся і вийшов.
— Сідай, Гаррі, — показав Фадж на стілець біля каміна.
Гаррі сів. Незважаючи на тепло від каміна, на руках У нього виступили сироти.
Фадж скинув свою смугасту мантію, підтяг темно-зелені штани і сів навпроти.
— Гаррі, я — Корнеліус Фадж. Міністр магії. Гаррі, звісно, це знав. Він уже бачив Фаджа, але тоді він був у батьковому плащі-невидимці, тож розповідати про це Фаджові не випадало.
Том у фартусі поверх піжами приніс тацю з булочками та чаєм. Поставивши її на стіл між Фаджем і Гаррі, він вийшов з кімнати і зачинив за собою двері.
— Ну, Гаррі, — озвався Фадж, наливаючи чай, — скажу тобі, що ти змусив нас добряче похвилюватися. Отак утекти з будинку тітки й дядька! Я вже думав.. . але, на щастя, ти в безпеці, і це найголовніше.
Фадж намастив собі булочку маслом і підсунув тарілку Гаррі.
— Їж, Гаррі. Бачу, ти ледь живий. О, до речі... Гадаю, тобі приємно буде почути, що з міс Марджорі Дурслі ми все владнали. Кілька годин тому на Прівіт-драйв прибули два спеціалісти з відділу скасування випадкових чарів. Міс Дурслі зробили проколювання і трохи видозмінили їй пам'ять. Вона цілком забула про той випадок. Отож усе гаразд.
Фадж, попиваючи чайочок, усміхався до Гаррі, немов дядько, що розглядає свого улюбленого племінника.
Від подиву Гаррі не знав, що й казати.
— Тебе, мабуть, цікавить, як відреагували тітка з дядьком? — запитав Фадж. — Що тут приховувати: це їх страшенно розсердило. Проте наступного літа вони знову готові тебе прийняти. А на різдвяні й великодні канікули залишишся в Гоґвортсі.
Гаррі прокашлявся.
— Я на Різдво й на Великдень завжди залишаюся в Гоґвортсі,
