Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
Герміона сполотніла.
— Швидше! — зойкнула вона, відв'язуючи Бакбика. — Швидше! Куди нам сховатися? Сюди ось-ось припруться дементори...
— Вертаймося до Геґріда! Там зараз нікого немає... бігом!
Вони помчали, як навіжені, Бакбик тупотів за ними. Ззаду почулося моторошне завивання вовкулаки...
Вони добігли до халупи. Гаррі підлетів до дверей, рвучко їх відчинив, і Герміона з Бакбиком промчали повз нього. Гаррі заскочив за ними і зачинив двері на засув. Вовкодав Іклань гучно загавкав.
— Ікланю, цить! Це ж ми! — підбігла до пса Герміона й почухала його за вухом. — Ще б трішечки — і все! — видихнула вона.
— І все... — повторив Гаррі і припав до вікна.
Звідси було набагато важче спостерігати за подіями. Проте Бакбик, здається, дуже зрадів, що знов опинився в Геґрідовій хатині. Він улігся біля каміна, радісно згорнув крила і приготувався нарешті задрімати.
— Слухай, я мушу вийти, — промовив Гаррі. — Я не бачу, що там відбувається... ми можемо все проґавити...
Герміона глянула на нього підозріло.
— Я не збираюся нікуди встрявати, — швидко запевнив її Гаррі. — Але як ми інакше довідаємося, коли саме рятувати Сіріуса?
— Ну... добре... я зачекаю тут з Бакбиком... Але, Гаррі, будь обережний... там вовкулака... і дементори...
Гаррі вийшов і скрадливо обійшов навколо хатини. Здаля долинуло скавуління. Отже, дементори вже оточували Сіріуса... зараз до нього побіжать вони з Герміоною...
Гаррі дивився на озеро, а його серце несамовито калатало. Щомиті може з'явитися той, хто вислав патронуса.
Гаррі стояв біля Геґрідових дверей і вагався. "Тебе ніхто не повинен бачити". Але ж він і не хотів, щоб його бачили. Він сам хоче побачити... щоб знати...
Аж ось і дементори. Вони виринали з пітьми зусібіч, прямуючи берегом озера у протилежний від Гаррі бік... Йому не доведеться проходити повз них...
І Гаррі кинувся бігти. Думав лише про батька... Якщо то й справді був він... треба з'ясувати...
Озеро наближалося, але там нікого не було видно. На тому боці Гаррі бачив слабеньке сріблясте мерехтіння — його власні спроби викликати патронуса...
Біля самої води наштовхнувся на невеличкий кущ. Заховався за ним, намагаючись розгледіти щось крізь листя. Сріблясте мерехтіння на тому боці раптом згасло. Він відчув, як його пронизало неймовірне збудження... адже ось-ось...
— Давай! — прошепотів він, роззираючись довкола. — Де ти?.. Тату, виходь...
Але ніхто не вийшов. Гаррі підвів голову і глянув на коло, що його утворили дементори. Один з них закинув каптура. Пора з'явитися рятівникові... але цього разу нікого не було...
І тут йому сяйнуло... він усе збагнув. Він бачив не батька... він бачив самого себе...
Гаррі вискочив з-за куща і дістав чарівну паличку.
— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — заволав він.
І з кінця його палички вилетіла не якась безформна хмарка, а сліпуча, яскрава, срібна тварина. Він примружився, щоб краще її роздивитися. Вона скидалася на коня. Той кінь нечутно віддалявся темною поверхнею озера. Потім нахилив голову і кинувся на дементорів... Він кружляв довкола чорних тіней — дементори падали на спину, розбігалися, тікали в пітьму... і, нарешті, вони зникли.
Патронує повернувся і помчав по нерухомій поверхні озера просто до Гаррі. То був не кінь. І не одноріг. То був олень. Він сяяв яскраво, мов місяць на небі... і наближався...
Зупинився на березі. Його копита не залишали слідів на м'якій землі. Він дивився на Гаррі великими сріблястими очима. Тоді повільно нахилив у поклоні голову, яку увінчували роги. І Гаррі здогадався...
— Золоторіг, — прошепотів він.
Та тільки-но простяг до нього свої тремтячі руки, як створіння щезло.
Гаррі так і стояв з простягнутою рукою. Раптом його серце затріпотіло — за спиною почувся тупіт копит. Озирнувся й побачив Герміону, що бігла до нього, тягнучи за собою Бакбика.
— Що ти робив?— розлючено вигукнула вона. — Ти ж казав, що хочеш тільки подивитися!
— Я щойно врятував усім нам життя... — сказав Гаррі. — Зайди за кущ... я все поясню.
Почувши, що тут відбулося, Герміона знову завмерла в німому подиві.
— А тебе хтось бачив?
— Хіба ти не чула? Я бачив сам себе, але думав, що це тато! Усе гаразд!
— Гаррі, я не можу повірити: невже ти вичаклував патронуса, який відігнав усіх дементорів! Це ж неймовірно складні чари...
— Я знав, що мені це вдасться. Адже тоді — вдалося... Розумієш?
— Не знаю... Гаррі, глянь на Снейпа!
Вони разом визирнули з-за куща й подивилися на другий берег. Снейп уже очуняв. Він вичаклував ноші й поклав на них розм'яклі тіла Гаррі, Герміони й Блека. Поруч висіли й четверті ноші, на яких, поза сумнівом, був Рон. Піднявши перед собою чарівну паличку, Снейп скерував їх усіх до замку.
— Що ж, уже ось-ось, — напружено мовила Герміона, зиркнувши на годинник. — У нас десь сорок п'ять хвилин до того, як Дамблдор зачинить двері в лікарню. За цей час треба врятувати Сіріуса і повернутися до палати, щоб ніхто не помітив нашої відсутності...
Вони трохи почекали, спостерігаючи за відображенням хмарин, що мовби пливли в озері, і слухали, як шелестить на вітерці кущ. Бакбик знудився і знову почав шукати хробаків.
— Як гадаєш, він уже там? — Гаррі подивився на годинник. Тоді глянув на замок і почав рахувати вікна праворуч від Західної вежі.
— Дивися! — прошепотіла Герміона. — Хто це? Хтось виходить із замку!
Гаррі вдивився в темряву. Галявиною до одного з виходів стрімко крокував якийсь чоловік. На поясі в нього щось виблискувало.
— Це Макнейр! — вигукнув Гаррі. — Кат! Він іде за дементорами! Герміоно, пора...
Герміона сперлася руками на Бакбикову спину, Гаррі її підсадив, потім став на товщу гілку з куща, вискочив на Бакбика і сів попереду Герміони. Перекинувши мотузку поверх його шиї, прив'язав її з другого боку до нашийника, наче віжки.
— Готова? — прошепотів він Герміоні. — Тримайся за мене міцніше...
І він штурхнув Бакбика каблуками в боки.
Бакбик з місця зринув у темне небо. Гаррі стискав коліньми його боки, відчуваючи за собою могутні помахи велетенських крил. Герміона міцно вчепилася в Гаррі і злякано примовляла:
— Ой, ні... це не для мене... це зовсім не для мене...
Гаррі спрямовує Бакбика вперед, і незабаром вони вже підлітали до верхніх поверхів замку. Гаррі рвучко потягнув за лівий повід, і Бакбик повернув ліворуч. Гаррі намагався порахувати вікна, що стрімко пролітали повз нього...
— Тпрру! — гукнув він, щосили тягнучи за віжки. Бакбик сповільнився і майже зупинився, якщо не зважати, що з
