Гаррі Поттер і таємна кімната - Джоан Роулінг

Він рвучко відчинив двері, а коли ельф підбіг до нього, Мелфой копнув його ногою. Добі заверещав від болю, його стогони й зойки в коридорі не вщухали.

І тут Гаррі сяйнула одна ідея.

— Пане професоре, — швидко промовив він, — чи не міг би я віддати цього щоденника містерові Мелфою, якщо дозволите?

— Звичайно, Гаррі, — спокійно відповів Дамблдор. — Тільки швиденько. Не забувай про бенкет.

Гаррі схопив щоденник і вискочив з кабінету. Він чув, як десь за поворотом зойкає бідолашний Добі. Мерщій, не знаючи, чи спрацює його план, Гаррі скинув один черевик, стягнув з ноги мокру, вкриту слизом шкарпетку, запхав у неї щоденника і побіг темним коридором.

Наздогнав їх угорі на сходах.

— Містере Мелфою, — засапано сказав він, — я щось для вас маю.

І він подав Луціусу Мелфою брудну шкарпетку.

— Що це за?..

Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її, і розлючено перевів погляд на Гаррі:

— Ти колись закінчиш так само, як твої батьки, — сказав він неголосно. — Ті придурки теж завжди лізли не в свої справи.

Він повернувся, щоб іти далі:

— Пішли, Добі. Я кому сказав — пішли!

Але Добі не рухався. Він тримав у руках бридку, липку шкарпетку і дивився на неї, як на найкоштовніший скарб.

— Господар дав Добі шкарпетку, — здивовано вимовив ельф. — Господар дав її Добі.

— Що таке? — гаркнув містер Мелфой. — Що ти верзеш?

— Добі отримав шкарпетку! — не вірив своєму щастю домовик. — Господар викинув, Добі зловив і тепер… Добі вільний!

Луціус Мелфой застигло дивився на Добі. Тоді кинувся до Гаррі.

— Хлопче, я через тебе втратив слугу! Але Добі крикнув:

— Ні, ви не зашкодите Гаррі Поттерові!

Щось гучно ляснуло, і містера Мелфоя відкинуло назад. Він покотився сходами додолу, перелітаючи по три сходинки зразу, і гепнувся десь там унизу, немов лантух. Розлючено підвівся і вихопив чарівну паличку. Але Добі загрозливо підняв свого довжелезного пальця.

— Ви негайно заберетеся звідси! — гнівно звелів він. — Ви не торкнетеся Гаррі Поттера. Забирайтеся негайно!

Луціус Мелфой не мав вибору. Востаннє люто глянувши на них, він загорнувся в мантію і вибіг.

— Гаррі Поттер звільнив Добі! — пронизливо заверещав ельф, дивлячись на Гаррі, а місячне сяйво з вікна відбивалося в його круглих очах. — Гаррі Поттер відпустив Добі на волю!..

— Це все, що я зміг, Добі! — усміхнувся Гаррі. — Але обіцяй: ти більше ніколи не будеш рятувати мені життя.

Бридке буре обличчя ельфа раптом засвітилося широкою усмішкою.

— Маю одне запитання, Добі, — сказав Гаррі, поки ельф тремтячими руками натягав на себе шкарпетку. — Ти мені казав, що моя небезпека не пов'язана з Тим-Кого-Не-Можна-Називати. Пам'ятаєш?

— То ж був ключ до розгадки, паничу, — пояснив Добі, здивовано вирячивши очі, ніби це було очевидним. — Добі вам натякнув. Адже лорда Темряви, до того, як він змінив своє ім'я, можна було вільно називати, розумієте?

— Справді, — невпевнено погодився Гаррі. — Що ж, я, мабуть, піду. Внизу бенкет… та й моя приятелька Герміона вже, напевно, прокинулась.

Добі обхопив Гаррі руками за пояс і пригорнувся до нього.

— Гаррі Поттер ще кращий, ніж Добі думав! — заридав він. — Прощавайте, Гаррі Поттере!

Знову щось гучно ляснуло — і Добі щез.

*

Гаррі вже бував на кількох бенкетах у Гоґвортсі, але такого ще не бачив. Усі були в піжамах, і святкування тривало цілу ніч. Гаррі не знав, що було найкращою миттю бенкету: чи та, коли Герміона підбігла до нього з вигуками: "Ти розгадав! Ти розгадав!"; чи та, коли від гафелпафського столу до нього підійшов Джастін, щоб потиснути руку, і довго вибачався за всі підозри; чи та, коли о пів на третю ночі з'явився Геґрід і так щиро поплескав Гаррі й Рона по плечах, що вони увіткнулися носами в тарілки з бісквітами; чи та, коли з'ясувалося, що завдяки чотирьохстам очкам, які отримали Гаррі й Рон, Ґрифіндор другий рік поспіль завоював кубок гуртожитків; чи та, коли професорка Макґонеґел оголосила, що іспити відмінено ("Ой, ні!" — вигукнула Герміона); чи та, коли Дамблдор повідомив, що професор Локарт, на жаль, не зможе повернутися до школи, бо мусить трохи підлікувати свою пам'ять (почувши цю новину, разом з учнями радісно закричало й чималенько вчителів).

— А шкода, — зітхнув Рон, наминаючи пампушку з джемом. — Він якраз починав мені подобатись.

*

Решта літнього семестру запам'яталася яскравим сонячним сяйвом. Гоґвортс повернувся до звичного розпорядку, якщо не рахувати кількох невеличких змін: були скасовані лекції із захисту від темних мистецтв ("Ми вже й так випробували це все на практиці!" — утішав Рон невдоволену Герміону), а Луціуса Мелфоя позбавили членства в Раді опікунів школи. Драко більше не ходив по школі з таким виглядом, ніби увесь Гоґвортс належить тільки йому. Навпаки — він був тепер похмурий і насуплений. А от Джіні Візлі знову щасливо усміхалася.

Швидко минав час, і ось уже пора їхати додому на "Гоґвортському експресі". Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні зайняли ціле купе. Вони сповна скористалися останніми кількома годинами перед початком літніх канікул, коли їм ще можна було чарувати. Грали у вибухові карти, запускали рештки останніх Фредових і Джорджевих феєрверків від Флібустьєра і роззброювали одне одного з допомогою заклять. У Гаррі це виходило чи не найкраще.

Поїзд уже підходив до вокзалу Кінґс-Крос, коли Гаррі щось пригадав:

— Джіні, а що робив Персі, коли ти його побачила, і він просив, щоб ти нікому не розповідала?

— А-а, це! — захихотіла Джіні. — Ну, Персі має дівчину.

Стос книжок випав у Фреда з рук просто на голову Джорджеві.

— Що-що?

— Це та староста з Рейвенклову Пенелопа Клірвотер, — пояснила Джіні: — Ще торік улітку він усе писав їй листи. Таємно зустрічався з нею в школі. Якось я забігла в порожній клас, а вони там цілуються. Тому він і був такий засмучений, коли на неї… ну, ви знаєте… напали. Але ж ви не будете його дражнити, правда? — стурбовано додала вона.

— Ми?.. Нам би й у голову таке не прийшло! — аж засяяв Фред.

— Звичайно, ні! — вишкірився Джордж. "Гоґвортський експрес" уповільнив хід і зрештою зупинився.

Гаррі дістав перо, аркуш пергаменту й повернувся до Рона з Герміоною.

— Це називають телефонним номером, — сказав він Ронові, двічі написавши номер. Тоді розірвав аркуш навпіл і дав кожному по половинці. — Минулого літа я розповів твоєму татові, як користуватися телефоном, він тобі