Нові пригоди Електроніка - Євген Серафимович Велтистов

Електронік вирішив порадитися з професором Громовим.

Гель Іванович Громов сидів біля пульта електронної машини і спеціальним світловим олівцем креслив на екрані формули й рівняння. Машина обчислювала й майже миттю видавала відповіді, вимагаючи нової роботи. Олівець упевнено писав нові знаки. Громов розробляв схеми майбутніх машин.

Приємно було мати справу з таким розумним партнером, який лічив у мільйони разів швидше, ніж людина. Але вчених уже не задовольняли самі тільки швидкості. Для обробки дедалі більшого потоку інформації потрібні інші якості машини: наприклад, здатність мислити подібно до людини, яка не перебирає всієї інформації, а знаходить найкоротший шлях для розв’язання задачі. Але як мислить сама людина, як працюють складні механізми її мозку?

Вчені не мали точної відповіді на це питання.

Громов креслив зрозумілі машині символи й заразом малював на екрані людинок. Дуже різних людинок. Майбутні машини Громов уявляв у людській подобі.

Він міркував: «Мало сконструювати машину, її треба навчити й виховати. Тоді вона розумітиме людей, працюй ватиме з точним знанням мсти…» Громов знав одного робота, який досягнув великих успіхів в обчислюванні, проте був надто впевнений у своїй винятковій безпомилковості; не минало й дня, щоб він не зробив якоїсь дурниці, і все тільки через те, що погано навчений…

Професор намалював якесь обличчя і подумав:

«Щось дуже знайоме… Де я його бачив?» Екран відреагував негайно. Спалахнув напис: «Це Електронік».

Громов усміхнувся: «Авжеж, це мій Електронік», — і побачив у дверях симпатичну фізіономію учня.

— Заходь, — привітливо сказав професор Електронікові. — А ми тебе щойно згадували. Як говориться, легкий на спомин.

Електронік усміхнувся:

— Не все вдається легко. Доводиться робити багато розрахунків. — Він глянув на екран і відразу оцінив учителеві формули. — Я бачу, ви теж розв’язуєте важкі задачі.

— Стараюся… — зніяковіло признався Громов. — Роботу тільки розпочато, ми поговоримо про неї пізніше… Як ваш проект «Космічний корабель — Земля»?

— Є складні питання, — відповів Електронік і став розповідати про те, як восьмий «Б» долає труднощі.

Громову подобалася дитяча назва: «Космічний корабель — Земля». Поки Електронік розповідав, він намалював на екрані машини кулю. Машина відповіла знаком запитання: вона знала тисячі предметів і понять круглої форми й уточняла для себе завдання.

Громов написав на екрані: «Земля».

Машина миттю дала картину Землі — таку, яку видно з космосу. Блакитна куля з обрисами материків, з білими шапками полюсів, із серпанком хмарності. Великий корабель мчить людство зі швидкістю мільярд кілометрів у рік крізь морок вічної ночі.

— Цікаво, який екіпаж корабля зараз, цієї хвилини?

— Перевіримо, Електроніку? — допитливо промовив Громов і накреслив на склі: «Населення Землі».

Над земною кулею спалахнуло дев’ятизначне число.

Остання цифра мигнула й почала нарощувати число. Кожної секунди населення планети збільшувалося на дві людини. За добу народжувалося майже двісті тисяч нових землян.

— За століття населення потроїться, — підрахував Електронік. — Елементарна задача. Але декого лякають ці цифри.

— Якщо навіть і потроїться, не станеться ніякої катастрофи. Ті, хто говорить про новий потоп чи обледеніння, про смерть від ядухи, внаслідок розвитку промисловості, помиляються, — сказав Громов. — Земля завжди була й буде домом людства.

— Теоретично допустима кількість жителів на кожний квадратний метр планети, включаючи моря й океани, сто двадцять чоловік, — мовив Електронік. — Щоб умістити їх, вся земна куля має стати суцільним містом заввишки у дві тисячі поверхів. Це можливо через тисячу років.

— Перший космічний корабель людства «Восток», — нагадав учневі професор, — уміщав лише одну людину. Але саме Гагарін відкрив шлях до інших планет і зірок, і людство активно освоює цей шлях. Хто сказав тобі, що люди погодяться перетворити свій дім, свою Землю в гігантський мурашник?

Здавалося, Електронік збентежився, ніби подумав: чи мав він право втручатись у справи людей?.. Та врешті-решт він захищав проект восьмого класу «Б»!

— Я не знаю точно, що буде через тисячу років, це розрахунки одного західного вченого, — сказав він учителеві. — А от Майка Свєтлова сумнівається: може, ми працюємо даремно й винаходимо велосипед?

— Велосипед? — Громов ледь помітно усміхнувся. — Антигравітаційний пристрій, штучна тварина… — почав перелічувати він, — ні, я щось не знаю інших таких вирішень. Хоч, звичайно, роботи над цими проблемами ведуться, але кожний дослідник думає по-своєму.

— І ми по-своєму уявляємо майбутнє Землі. Нам не подобаються деякі пропозиції, — вів далі Електронік.

— Які?

Наприклад, сучасний проект міста Ойкумепополіса. Його запропонував грецький учений. Я особисто вважаю його помилковим.

Громов попросив машину показати проект Ойкуменополіса.

Місто-спрут з каменю та бетону заповнило весь екран. Воно простягнуло свої гігантські щупальці вздовж морів, океанів, рік, озер, обхопивши їх у кам’яні обійми. Все було точно розраховано в цьому місті. Головні багатства планети — вода й повітря (5 квадрильйонів тонн повітря і 1,3 мільярда кубометрів води, з якої тільки два проценти прісної) — охороняються особливо ретельно. Ойкуменополіс ділив планету на окремі ізольовані кабіни. їх було три: «природна зона», «сільськогосподарська зона» й саме «місто». Кабіни повністю ізольовані, в кожній свої порядки — тільки так, стверджував автор, планета зможе забезпечити нормальне життя.

Уся земна куля, саме життя в Ойкуменополісі були розрізані на частки. Було щось протиприродне в цьому розподілі Землі.

Громов дивився на екран, не приховуючи подиву.

— Чесно кажучи, вперше бачу Ойкуменополіс, — признався вчений. — З яких міркувань виходив його архітектор?

На вимогу Громова екран повідомив, що при сучасних темпах розвитку західним країнам вистачить запасів залізної руди, алюмінію, міді, олова, цинку та інших корисних копалин щонайбільше на два-три десятиріччя.

Громов похитав головою, й Електронік здогадався, що ці факти не тільки правильні, а й сумні.

— На жаль, — повільно сказав Громов, —