Хоровод чудних пригод - Інна Костівна Кульська

Куди це наш Івасик зрання

Повіз малу сестру на санях?

Сидить, не падає Маринка,

Є у санчат висока спинка.

Кричить сестричка:

— Їдем в шад.

Мені жробив шанчата брат! —

Тому сусіди наші часто

(І дивини немає тут)

Івасика Іваном-майстром

Тепер з пошаною зовуть.

А от із тим Ільком чудним

Морока та незгода.

Йому теж прізвисько дали,

Прозвали — майстер Шкода.

Скучає Шкода у дворі:

Обминають школярі.

Де кілька хлопчиків метких

Ладнають щось у згоді,

Ніколи місця серед них

Немає майстру Шкоді.

Росте фортеця з льоду —

Женуть хлоп'ята Шкоду:

Не підпускайте Шкоди,

Він нам завалить ходи!

Майструють діти телескоп,

Щоб розглядати небо.

Ілько підбіг, та чує:

— Стоп, Тут Шкоди нам не треба.

У двох ракетах-бочках

Летять у космос хлопчики.

Та як же космонавтам

Узять Ілька на Марс?

Ти можеш руль зламати,

Ти повбиваєш нас!

Ну що робити Шкоді?

Він кривиться та й годі,

Сопе під загородою,

Космічна ж кличе путь!..

Навіщо бути Шкодою?

Цікаво майстром буть!

Ілька Астрономом прозвали у класі,

Він знає про зорі усякі дива,

Думками мандрує в майбутньому часі,

Теперішні справи свої забува.

Сьогодні біда Астроному та й годі!

Боротись з підказкою клас ухвалив;

А він все читав фантастичні пригоди,

Ні вправ не зробив,

Ні задач не рішив…

У кого списати? — міркує помалу.—

Ніхто вже не дасть: пам'ятають ухвалу.

А може? —

І кличе відмінника Гриця:

Послухай: космічна страшна таємниця?

Ніхто ще не знає, а вчора уранці

У нас приземлялися… венеріанці!

У людській з'явились вони подобі,

Два ока звичайні, а третє — в лобі.

Вони в кораблищі такому, як місто:

Там зали, ангари, мости — все-чисто!

Літає беззвучно і швидше звуку…—

Грицько Астронома хапа за руку:

Ільку, ти не бре…?

Я брехати не вмію! —

Фантаст уже сам трохи вірить у мрію

І палко шепоче: — На тім кораблі

Ми тричі промчали навколо Землі!

Я бачив весь світ! Захопився…

Тож бач, Не встиг розв'язати учора задач…—

І Гриць у полоні Ількової казки,

Хоч як розуміє шкідливість підказки,

Хоч просто списати не дав би нікому,—

Сам тиче свій зошит Ільку Астроному!

Добре вчилася Софійка,

Добре вчилася Гафійка.

А чому ж це в них, дивись,

Раптом двійки завелись?

Звідки двійки у Софійки?

Звідки двійки у Гафійки?

Кожна скаже це сама,

Таємниці тут нема!

От розказує Софійка:

— Через те у мене двійка,

Що Данило, старший брат,

Виїхав на практику.

Дуже добре знає брат

Мову і граматику,

Знає правила чудово,

Вірно пише кожне слово…

А самій, без брата,

Як мені писати?

От розказує Гафійка:

Через те у мене двійка,

Що послали в нас бабусю

Аж на місяць в місто Львів.

Там такі відкрились курси

Навчання бухгалтерів…

А чого навчатись їй?

Зовсім зайве діло,

Вже ж вона задачник мій

На зубок завчила!

А самій мені, хоч плач,

Не рішить ніяк задач…

Здається, немає у школі

Дівчатка старанніше Олі:

І галстук у неї в порядку,

І плаття загладжене в складку,

І в зошитах в дні перевірки На кожній сторінці —

п'ятірки!

А вдома,

В родинному колі,

Ридає відмінниця долі:

Недобрі ви всі,

нехороші!

Я в школі забула

свій зошит,

Без нього тепер я —

ні кроку

Не вивчу на завтра