Маленька Відьма та Кір - Олексій Надемлінський
І ще відьми діляться на дві категорії — відьма природжена і відьма вчена. Різниця між ними полягає в тому, що вчена відьма стає такою за своїм бажанням, свідомо, проходить спеціальний ритуал, а потім набирається своїх знань. Природжену відьму вчити не потрібно, бо вона володіє усіма знаннями вже від першого дня появи на світ.
У народі кажуть: «Гірше відьма вчена, ніж природжена». І в цьому є частка істини. Йдеться про те, що природжена відьма більш доброзичлива до людей — якщо і заподіє комусь зло, то цілком його може виправити. Вчена ж відьма свої чари ніколи не розвіє.
А взагалі, якщо казати коротко, то відьма — це людина, яка багато знає і може впливати на перебіг подій.
До слова, завдяки відьмам людям стали відомі такі особливі місця, як Осокорки. А ще — Лиса гора під Києвом, Брокене в Німеччині і Беневентський дуб в Італії. Сюди збираються відьми на свої наради, що називаються шабашем. До речі, про особливості цих місць я вже розповідав у попередній лекції.
Дякую за увагу.
* * *
— А я відьма від народження? — запитала Марина.
— Угу, — втомлено муркнув Кір. Схоже, ця лекція далася йому взнаки.
— А моя мама теж відьма?
— Ні.
— Але як же так? Чому так сталося?
— Сталося — то й сталося. І вже неважливо, чому так сталося. Бо це вже трапилося. Минуле не змінить ніяка, навіть найсильніша, відьма.
— Ти казав, що відьма повинна набратися знань від іншої відьми, але як же ти мене будеш вчити? Ти ж не відьма!
— Я відьмою, хоч би як хотів, стати не можу — хіба що відьмаком. А те, що я говорив, стосувалося відьом учених. А у природженої відьми просто потрібно розбудити знання, які в ній приспані. До цього ми й візьмемося.
— Саме зараз?
— Саме зараз. Можна сказати, що ми вже почали.
Частина друга
Навчання
Юна провісниця
— Почнемо з чогось простого, — мовив Кір.
— А з чого саме?
— З чого завгодно. Скажімо, з передбачення майбутнього.
— А хіба передбачати легко? — здивувалася Маринка.
— Це простіше, ніж тобі здається. Почитай хоча б газету оголошень. Там повно тих, хто пропонує свої послуги із передбачення майбутнього. Звісно, серед них досить багато звичайнісіньких шахрайок, але є й нерозбуджені відьми. Більша частина — саме вони, лише непримітні, приспані.
Кір зітхнув:
— Отож слухай уважно і запам’ятовуй. Для того, щоб уміти передбачати, потрібно навчитися дивитися вперед, у майбутнє. Але не просто дивитися вперед, а дивитися поверх часу.
— Як це? — не зрозуміла Маринка.
— А ти заплющ очі та подумай. Прислухайся, — порадив кіт.
Маринка заплющила очі. До голови лізла всяка нісенітниця. Дивитися поверх часу… Ось мама, коли веде машину, бачить дуже далеко. Маринка завжди дивувалася — звідки мама знає, що попереду зіткнулися, скажімо, машини або на другому перехресті не працює світлофор. На всі питання мама усміхалася і загадково відповідала: «Досягається практикою». Може, Кір помилився і її мама теж відьма? Як це назвав кіт? «Нерозбуджена відьма»?
— Ну, і до чого ти додумалася? — запитав Кір.
Маринка розплющила очі й чесно розповіла про все, що тільки спало їй на думку. Хіба що про можливу помилку кота вона промовчала. Кіт кивнув головою:
— Чогось подібного й варто було чекати. Але ти все ж постарайся дивитися вперед і поверх часу. Тоді дуже просто передбачати майбутнє. Все. Тренуйся на дозвіллі.
— А коли наступне заняття?
— Коли навчимося дивитися поверх часу. Ми ж не в школі, оцінки нас не цікавлять. А цікавлять знання і вміння…
Кіт скочив на підвіконня, розтягнувся на ньому і миттю заснув.
Маринка пішла до своєї кімнати й там тихо передражнила кота:
— Розумник хвостатий. «Потрібно дивитися вперед і трішки поверх часу»! Як це вийде зробити, якщо час побачити не можна? Може для того, щоб спостерігати за часом, люди годинник і придумали.
Потім Маринка ще трохи подумала і вирішила так: навіть якщо вона і не навчиться дивитися поверх часу, то це навіть краще. Наступне заняття відкладеться надовго. І весь цей час Кір житиме з ними. А кіт, який вміє розмовляти, — то круто. І Маринка вирішила не думати про те, як дивитися поверх часу.
Але виявилося, що не думати — набагато важче, ніж думати. Дівчинка гнала нав’язливі думки геть, а потім раптом питала себе: «А все ж, як це воно — дивитися поверх часу?»
Особливо часто ця думка зринала на уроках. На уроках музики, наприклад. Маринці навіть зробили запис у щоденнику: «Витала в хмарах на уроці». Запис цей чомусь так розвеселив маму, що вона навіть не стала картати Маринку.
Але дівчинка так і не могла зрозуміти, як це — дивитися поверх часу. І Кір не підказував. Він просто мовчав.
Маринка злилася на себе, ображалася на кота, але нічого не допомагало. Так тривало кілька днів. А в четвер вона повернулася зі школи і глянула на себе в дзеркало, що висіло в передпокої. Потрібно сказати, що на стіні навпроти дзеркала висів електронний годинник.
Дівчинка подивилася на своє відображення, потім мимоволі перевела погляд на відображення годинника…
…Вона стояла біля класної дошки на уроці математики… «Погано, Маринко! Таке легке завдання, а ти навіть з ним не можеш впоратися», — соромила її вчителька. Маринка подивилася на дошку і перечитала умову задачі…
…Картинка зникла, наче раптом вимкнули телевізор.
— Котику, у мене, здається, вийшло! — радо вигукнула Маринка, забігаючи в кухню.
Кіт, як завжди, вилежувався на підвіконні. Він лише поглянув одним оком і байдуже промуркотів:
— Умм-гу.
І знову згорнувся клубком.
Дівчинка навіть образилася. У неї ж вийшло, а Кір навіть не став з нею розмовляти. А може, він сподівався на щось інше?
— Ледар хвостатий! — голосно, аби чув кіт, промовила вона. Проте той і вухом не повів.
Потім Маринка подумала трохи і вирішила, що якщо вже вона побачила майбутнє, то можна трохи схитрувати і розв’язати сьогодні ту задачу, яку їй доведеться вирішувати завтра біля дошки. Тим більше, що умова завдання досі була у неї перед очима. Маринка записала умову задачі, але дива не сталося — завдання не вирішувалося і вдома. За якусь годину дівчинка вже готова була здатися.
— Чим ти тут така заклопотана? — зненацька пролунав за її спиною матусин голос.