Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Потворний шрам, згадка про трагічне минуле, псує привабливе обличчя Гаррі Поттера, чиї очі...
- Гаррі, не звертай на перо уваги, - твердо сказала Ріта Скітер. Гаррі неохоче звів погляд на неї. - Отож, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у турнірі?
- Я не вирішував, - відповів Гаррі. - Я не знаю, як моє прізвище опинилося в Келисі вогню. Я його туди не клав.
Ріта Скітер підняла густо мальовану брову. - Гаррі, ти не бійся, що встрягнеш у халепу. Ми всі розуміємо, що ти не повинен був брати участі взагалі. Але ти про це не турбуйся. Нашим читачам подобаються бунтівники.
- Але я не подавав свого прізвища, - повторив Гаррі. - Я не знаю, хто...
- Що ти відчуваєш, думаючи про завдання, які очікують на тебе? - спитала Ріта Скітер. - Ти схвильований? Нервуєшся?
- Я ще про це не думав... так, мабуть, хвилююся, - відповів Гаррі. На цих словах йому неприємно стислося в грудях.
- Як відомо, чемпіони в минулому часто гинули, - пожвавішала Ріта Скітер. - Про це ти думав?
- Ну... кажуть, що цього року буде значно безпечніше, - пробелькотав Гаррі.
Перо шугало пергаментом туди й сюди, ніби на ковзанах.
- Авжеж, ти й раніше дивився смерті у вічі, - пильно глянула на нього Ріта Скітер. - Як це на тебе вплинуло?
- Е-е... - вже вкотре пробелькотав Гаррі.
- Ти вважаєш, що колишня травма спонукає тебе довести всім, чого ти вартий? Підтримати честь свого імені? Чи ти не гадаєш, що спокусився на участь у Тричаклунському турнірі, тому що...
- Я не подавав заявки, - почав дратуватися Гаррі.
- Чи ти хоч трохи пригадуєш своїх батьків? - правила своєї Ріта Скітер.
- Ні, - відповів Гаррі.
- Що б вони, на твою думку, відчували, якби довідалися, що ти змагатимешся в Тричаклунському турнірі? Гордість? Тривогу? Гнів?
Гаррі вже був доволі роздратований. Як він може знати, що відчували б його батьки, якби були живі? Він усвідомлював, що Ріта Скітер дуже пильно за ним стежить. Спохмурнівши, Гаррі уник її погляду і глянув на щойно написані пером слова.
Ці приголомшливо зелені очі заповнилися слізьми, коли в розмові ми згадали про батьків, яких він майже не пам'ятає.
- У моїх очах НЕМАЄ сліз! - обурився Гаррі.
Не встигла Ріта Скітер вимовити й півслова, як двері комірчини для мітел рвучко розчинилися. Гаррі озирнувся, засліплений яскравим світлом. Там стояв Албус Дамблдор, дивлячись на них обох, затиснутих у комірчині.
- Дамблдор! - вигукнула Ріта Скітер, вкладаючи у свій вигук усю можливу радість. Гаррі помітив, що її перо й пергамент раптово зникли з коробки з магічним плямочистом, а Рітині пазуристі пальці миттю застібнули пряжку на її сумочці з крокодилячої шкіри. - Як ся маєш? - спитала вона, встаючи й простягаючи Дамблдорові свою велику чоловічу долоню. - Сподіваюся, ти влітку читав мою статтю про з'їзд Міжнародної конфедерації чаклунів?
- Чарівна гидота, - сказав Дамблдор, а його очі замерехтіли. - Особливо мені сподобалось, коли ти обізвала мене старим одороблом.
Це анітрохи не збентежило Ріту Скітер. - Дамблдоре, то я просто наголосила на тому, що деякі твої ідеї старомодні, і багато хто з чарівників...
- Ріто, я з задоволенням вислухав би аргументи, якими ти пояснюєш цю брутальність, - Дамблдор усміхнувся й галантно їй уклонився, - але, на жаль, доведеться відкласти це на потім. Зараз починається церемонія звірки чарівних паличок, а вона не зможе відбутися, якщо один з чемпіонів сидітиме в комірчині для мітел.
Радісінький, що може вирватися від Ріти Скітер, Гаррі щодуху повернувся в кімнату. Інші чемпіони сиділи на стільцях біля дверей, і він швидко вмостився біля Седрика, дивлячись на вкритий оксамитом стіл, за яким розташувалося четверо з п'яти суддів - професор Каркароф, мадам Максім, містер Кравч та Лудо Беґмен. Ріта Скітер знайшла собі місце в куточку. Гаррі побачив, як вона витягла з торбинки пергамент, розклала його на колінах, посмоктала кінчик свого пера й знову прилаштувала його на пергаменті.
- Дозвольте відрекомендувати вам містера Олівандера, - звернувся до чемпіонів Дамблдор, сідаючи за суддівський стіл. - Перед турніром він має перевірити стан ваших чарівних паличок.
Гаррі озирнувся й здивовано побачив старенького чарівника з великими вицвілими очима, що тихенько стояв біля вікна. Гаррі вже зустрічався з містером Олівандером - майстром чарівних паличок, у якого три роки тому на Алеї Діаґон він купив свою.
- Мадемуазель Делякур, чи не могли б ви підійти до мене? - сказав містер Олівандер, вийшовши на середину кімнати.
Флер Делякур підійшла до містера Олівандера і вручила йому свою чарівну паличку.
- Г-м-м-м... - мугикнув він.
Покрутив паличку довгими пальцями, мов диригент оркестру, і з неї вистрілило кілька рожевих та золотистих іскор. Тоді підніс її до самих очей і пильно розглянув.
- Так, - неголосно мовив він, - дев'ять з половиною дюймів... негнучка... з палісандрового дерева... і містить у собі... невже?
- Вольосіну з гольови віїли, - сказала Флер. - Моєї пгабабусьї.
Отже, Флер, хоча й частково, таки має віїльське походження, подумав Гаррі й вирішив сказати про це Ронові... але пригадав, що Рон з ним не розмовляє.
- Так, - сказав містер Олівандер, - так, хоч я, звісно, ніколи не використовував волосся віїл. На мою думку, від цього чарівні палички стають занадто бурхливі.. . але кожному своє, і якщо вона вам підходить...
Містер Олівандер провів пальцями вздовж палички, мабуть, перевіряючи, чи немає подряпин або гульок, пробурмотів: «Орхідеус!» - і з кінчика палички вирвався цілий букет квітів.
- Дуже добре, дуже добре, вона в прекрасному робочому стані, - сказав містер Олівандер, а тоді зібрав квіти й передав їх Флер разом з паличкою. - Тепер містер Діґорі.
Флер, мов хмаринка, попливла до свого місця, усміхаючись Седрикові.
- Ага, це вже моя продукція, - значно веселіше вигукнув містер Олівандер, коли Седрик подав йому свою чарівну паличку. - Так, я її добре пам'ятаю. Містить єдину волосинку з хвоста особливого єдинорога... мав, здається, сімнадцять лап... ледь не проштрикнув мене своїм рогом, коли я смикнув його за хвіст. Дванадцять з чвертю дюймів... ясен... приємно пружна. У доброму стані... ти регулярно її доглядаєш?
- Щойно вчора натирав, - усміхнувся Седрик.
Гаррі глянув на свою паличку. Вся вона була вкрита слідами пальців. Він спробував нишком витерти паличку мантією. З її кінчика шугонуло кілька золотистих
