Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик

Василь Петрович якось розгублено усміхнувся і помахав вітально рукою.

Юрко теж помахав.

Тільки мама не ворухнулась. Стояла бліда, мовчазна, міцно стуливши губи. І по її щоках текли сльози.

— Мамочко, я піду до нього, — прошепотів Юрко, потискуючи на підвіконні материну руку. — Ну?

Вона повернулась, довго дивилась, мов не розуміла його слів, потім сказала:

— Іди.

Юрко радісно крутнувся на одній нозі, грюкнув дверима і помчав униз по сірих цементних сходах…

В новому костюмі, підстрижений, з червоними гвоздиками в руці, Юрко рано вийшов з дому і швидко пішов вулицею Космонавтів.

Він поспішав. І не тому, що запізнювався, а тому, що робив чималий гак. На те у нього свої причини.

На розі Лугової і Першотравневої, біля кіоска, він зупинився і глянув уздовж Лугової.

Невже пройшла?

Серце його билося прискорено. Навіть руки спітніли від хвилювання.

Вулицями, поодинці й групками, йшли учні. Коли Юрко впізнавав знайомих, то миттю ховався за кіоск і ждав там, поки вони пройдуть.

Так він, нетерпляче визираючи з-за кіоска, простояв хвилин п'ятнадцять, аж поки не побачив вдалині знайому постать.

То була Марта.

Йшла вона, як завжди, швидко, і далеко чувся стукіт її туфельок. В руці — новенький портфелик.

Коли дівчина порівнялася з кіоском, Юрко виступив назустріч.

— Ой! — скрикнула вона від несподіванки. — Юрко? Здрастуй!

— Здрастуй! — і додав тихіше. — Ждав тебе…

— Не міг у школі ждати?

— Марто, візьми ось, — і Юрко простягнув букетик гвоздик.

— Але ж у мене є, — Марта показала на свій букет.

— То ж учителям. А це тобі… Розумієш?

Юрко почервонів: уперше в житті дарував квіти дівчині.

Марта теж зашарілася. Але щоб приховати зніяковілість, засміялась.

— Дякую, — сказала тихо і додала: — Ходімо! А то запізнимося!

— Нам запізнюватися сьогодні не можна, — сказав Юрко.

— Чому?

— Хай це буде секретом…

— Не хочу ніяких секретів! — трохи капризно сказала дівчина. — Заїкнувся — кажи зараз!

Юрко завагався. Але побачивши непідроблену зацікавленість в Мартиних очах, сказав:

— Ви ж учора з Сергієм не були в міліції…

— Я готувалася до школи, — а Сергій, мабуть, теж…

— А я був. З Києва приїхали учені, розглядали скарб. Кажуть, скарб неоціненної вартості. А особливо привернув їхню увагу щит. Вірніше, не сам щит, а напис на ньому… Сказали, що перед тим, як везти скарб до Києва, виставлять його для огляду в нашому місті. І знаєш де?

— Де?

— У нашій школі!

— У нашій школі? Чому?

— Тому що ми врятували його від загибелі! Серед учених — той професор, що вів розкопки. Він такий радий!..

На подвір'я школи зайшли разом. І ту ж мить Юрко пожалів, бо десятки цікавих очей звернулися до них, а з гурту восьмикласників почувся насмішкуватий Хвостенків голос:

— О, парочка — Сава та Одарочка!

Юрка пересмикнуло. Він стис кулаки і ладен був кинутись до насмішника, але Марта тихо сказала:

— Спокійно, Юрчику! Язик без кісток — хай меле! — і повернула до гурту дівчат.

До Юрка швидко наближався Сергій.

— Де ти пропадаєш? Тебе ждуть! Ходімо!

— Хто жде?

— Капітан Федорченко і вчені!

Сергій потягнув його крізь юрбу до головного входу в школу, де стояли на майданчику вчителі, а трохи осторонь — дві міліцейські машини. Біля машин Юрко побачив капітана Федорченка, міліціонерів Дубка і Соколова, а також трьох учених — сивоголового сухорлявого професора і двох його молодих колег.

— А ось і наші робінзони! — вигукнув капітан Федорченко. — Здорові були, хлопці! Ходіть-но сюди!

Хлопці підійшли, привіталися.

— А де ж Марта і Хвостенко?

Хлопці переглянулись, здивовані тим, що капітанові потрібен також Хвостенко.

— А він для чого? — буркнув Сергій.

— Потім дізнаєшся! Розшукай обох — і приведи сюди!

Сергій побіг виконувати наказ і незабаром повернувся з Мартою і Владиком.

Пролунав дзвінок на лінійку.

Учні вишикувалися великим чотирикутником. Директор школи привітав усіх з початком навчального року, а потім додав:

— Зараз надаю слово представникові міліції капітанові Федорченку.

Капітан вийшов наперед.

— Дорогі учні, вчителі, батьки! — почав він. — Вітаю вас з початком нового навчального року! Бажаю міцного здоров'я та успіхів у навчанні!..

Пролунали оплески. І капітан повів далі:

— Мені хотілося б повідомити вас про те, як ваші товариші, учні 7-Б класу, тепер уже 8-Б, Юрко Романюта, Марта Кравченко, Сергій Лісовий та Владислав Хвостенко, допомогли знешкодити небезпечного злочинця і врятувати для держави і нашої історичної науки дуже цінний скарб. — Він коротко розповів про пригоди Юрка і його товаришів, а на закінчення сказав: — Зараз ви побачите цей скарб, і київський професор Іваненко дасть пояснення… Будь ласка!

В центр чотирикутника міліціонери Дубко і Соколов винесли стіл, накритий картатою скатертиною. До столу підійшов професор зі своїми колегами.

— Юні друзі! — професор відкинув назад