Невермур. Випробування Морріґан Кроу - Джессіка Таунсенд
Гармати гучно вистрілили, і знову, і знову, й ельфи раунд за раундом заправляли їх цукерками в різнокольорових обгортках. І діти, і дорослі падали на землю і підстрибували вгору, щоб спіймати їх у польоті, і скоро вся площа Відваги схвально кричала з повним ротом ірисок, серед усіх і Морріґан.
Королева повернулася до Снігопса, який по-королівськи підійшов до платформи з високо піднятою головою, не зводячи яскравих блакитних очей зі своєї господарки. Коли вона потяглася рукою, щоб почухати його між вух, він підняв голову і завив на місяць. Це був довгий і моторошний звук, який невдовзі підтримав кожен собака в Невермурі, наче неземний хор вовків. Морріґан відчула, як щось тріпоче в неї у волоссі.
— Сніг, — прошепотіла вона.
Крижані білі сніжинки танцювали і кружляли в повітрі, лагідно приземлялись на її ніс, плечі й розгорнуті долоні. Морріґан ще ніколи не бачила справжнього снігу. Її груди розривало щастя, заповнюючи, наче повітряну кульку. Вона майже схопилась за плащ Юпітера, щоб не злетіти в повітря від радості.
Деякий час у натовпі було тихо, чулися лише перешіптування й зітхання. Тоді площа вибухнула оплесками та радісними вигуками, і зелені з червоними забули про своє протистояння.
Святий Миколай також аплодував, усміхаючись і висунувши язика, щоб спіймати сніжинку. Королева Йоль засміялася.
— Час великого фіналу, — сказав Юпітер. — Дістаньте свої свічки, ви двоє.
Морріґан і Джек сягнули руками в кишені по білі свічки, які Юпітер дав їм напередодні. Повторюючи за Джеком, Морріґан підняла свою свічку високо в повітря. Площею прокотилося захоплене бурмотіння, і всі зробили те саме.
Здавалося, всі знали, що мало відбутись, і молодші діти хихотіли, коли Святий Миколай чухав бороду і вдавав, ніби він спантеличений і не знає, що робити далі.
Тоді йому явно сяйнула ідея — він задоволено ляснув у долоні і простяг руки вперед, до публіки, крутячись навколо своєї осі. Одна за одною засвітилися свічки, утворюючи вигадливий візерунок, і заповнили площу Відваги вогнем, а тоді вона вибухнула сміхом і світлом.
Святий Миколай і Королева Йоль обнялись, наче давні друзі, усміхаючись і цілуючи одне одного в щоку. Північні олені зібралися навколо Снігопса, тручись об нього шиями, а той грайливо хапав їх за роги та облизував. Ельфи кинулись до ніг Королеви Йоль.
Червоні й зелені групки в натовпі заметушилися. Прихильники Ніка і Йоль обмінювалися предметами одягу — багряну рукавичку на сіро-зелений шарф, малинову квітку на смарагдову шапочку, — допоки неможливо було відрізнити, хто кого підтримує. Марта розв’язала свій шарф і вручила його Френку, який у відповідь накинув їй на плечі мішуру. Дама Чанда взяла тартанову краватку Кеджері, і він почервонів, коли вона застібнула на ньому своє кольє.
Джек зняв свій сміховинний капелюх і запропонував його Морріґан, стенувши плечима.
— Думаю, свічки були досить гарні.
— Так, — погодилася вона. — Але найкращим був сніг. — Вона зняла червону стрічку з волосся і зав’язала її в бантик у нього на зап’ясті. Він подивився на неї й усміхнувся. — Зачекайте, — сказала Морріґан, — хто переміг?
— Ніхто, — відповів Юпітер, виводячи їх із площі. — Вони проголосили мир, як і щороку, і тепер будуть займатися своїми справами: доставляти подарунки й розсипати сніг по всій Вільній Державі. Усе йде як слід. Хтось буде цукрові сливи? — Він підійшов до ятки зі сливами і набрав цілий коричневий паперовий пакет.
— Тобто ніхто не перемагає? — Вона не могла не відчути себе трохи ошуканою.
— Мабуть, ти жартуєш. Подарунки, ще й сніг? — спитав Джек, зі сміхом кидаючи сніжку в спину Юпітера. — Усі перемагають.
Утрьох вони вирішили повертатися додому пішки, махаючи каретам і закидаючи одне одного сніжками, доки не стали занадто мокрими та втомленими, щоб продовжувати. Решту шляху Юпітер ніс Морріґан на спині, а Джек радісно ковзав по слизьких перилах. Вони спустошили весь пакет із кисло-солодкими цукровими сливами і на сорок хвилин пізніше прибули до «Девкаліона» з обмороженими пальцями й фіолетовими язиками.
— Думаєш, Святий Миколай уже був тут? — запитала Морріґан у Джека, коли вони пленталися сходами нагору. Вона облизала фіолетовий цукор із кутика рота.
— Ні. Він приходить лише тоді, коли ти спиш, тому що в нього немає часу на балачки. Тож мерщій до ліжка. — Він штовхнув її в бік коридору, глузливо посміхаючись. — Добраніч.
— Добраніч, броколіголовий.
Джек засміявся і зник у своїй кімнаті.
Розділ вісімнадцятий. Майже веселі свята
Різдвяного ранку Морріґан прокинулась від аромату кориці, цитрусових і диму. У каміні радісно палахкотів вогонь, а з передньої спинки ліжка звисала панчоха, переповнена подарунками.
Вона перевернула її, і на коліна випали шоколадки, мандаринки та імбирні пряники, блискучий рожевий гранат, плетений шарф у вигляді лисиці, пара червоних рукавичок, фіолетово-золота бляшанка консервованих слив від Пакульського, маленька книжка з обкладинкою з тканини, що називалася «Чарівні казки Фіннеґана», колода сріблястих карт і дерев’яна щітка для волосся, на ручці якої була намальована балерина. І все це тільки для неї! Святий Миколай перевершив себе.
Морріґан натягла м’які вовняні рукавички і приклала їх собі до обличчя, згадуючи минуле Різдво, що було далеко не таким щасливим. Кроу ніколи не були щедрі на подарунки. Одного разу, колись давно, вона знайшла в собі сміливість запитати у Корвуса, чи могла б вона отримати сюрприз на Різдво того року, і, на її радість, він погодився. Після тижнів очікування вона вистрибнула з ліжка різдвяного ранку, щоб нарешті дізнатись, що їй залишили вночі, і знайшла конверт біля ніжки ліжка. Усередині був чек, де було детально розписано кожен цент, який того року Корвус витратив на компенсації Реєстратурі Проклятих Дітей від її імені.
Принаймні він не збрехав. Це був сюрприз.
Саме тоді, коли Морріґан здирала зубами золоту фольгу з шоколадної монети, двері відчинились і до кімнати вплив Джек із папірцем в одній руці й своєю панчохою в другій.
— Веселого Різдва! — сказала Морріґан. Вона майже додала: «А тепер повернись за двері й постукай», — але вирішила, що занадто сповнена різдвяного щастя, щоб звертати на це увагу.
— І тобі щасливої пори Йоль. — Джек гепнувся на її ліжко, вручив їй записку і зручно вмостився, висипаючи вміст своєї панчохи в купу. Він узяв імбирний пряник у вигляді собаки й відкусив голову. — Ну не зовсім щасливої, адже дядька Юпа викликали.
— Уранці на Різдво? — запитала Морріґан, читаючи записку.
Важливі справи у Ма Вей. Повернусь до ланчу. Візьми Моґ покататися на санях замість мене.
Ю.
— Що таке Ма Вей?
Джек проковтнув пряника.
— Одне з середніх королівств. Напевне, ще один мандрівник пропустив свій поїзд додому. Його завжди кличуть на Різдво, щоб допомогти якомусь
