Невермур. Випробування Морріґан Кроу - Джессіка Таунсенд

— Північні олені й так магічні. Навіть той, що з носом. — Вона з брязкотом відштовхнула тарілку і вискочила з кімнати, додавши через плече: — І взагалі, він таким народився!

З коридору Морріґан почула, як Юпітер зітхнув.

— Серйозно, Джеку, чому ви з Моґ завжди сваритесь? Я ненавиджу розсуджувати вас. Так я відчуваю себе дорослим. — Він сказав останнє слово, ніби воно огидне на смак. — Чому ви не можете просто бути друзями?

— Д-друзями? — зашипів Джек. Це прозвучало так, наче він подавився своєю вечерею, що Морріґан було досить приємно уявити. — З оцим? Я не став би, навіть якби ти мені заплатив.

Голос Юпітера став дуже тихим.

— Вона далеко від дому, Джек. Ти знаєш, як це.

Морріґан насупилась. Цікаво, звідки приїхав Джек? І де його батьки? Вона ніколи б не подумала запитати… до того ж, Джек не любив особистих запитань.

— Але вона нестерпна, дядьку Юпе. І я не знаю, чому ви думаєте, що вона потрапить до Товариства Дивообраних, чесно кажучи, тобто, хіба в неї взагалі є…

Морріґан не хотіла більше нічого чути. Вона затулила вуха руками і побігла коридором, вгору і вгору спіральними сходами до своєї спальні, де гепнулась на ліжко (цього тижня воно мало балдахін і було обвішане гірляндами та срібною мішурою) і сховала голову в подушки.

Морріґан прокинулась від переляку. Їй знову снився Випробувальний Показ. Цього разу вона стояла перед Старійшинами і намагалася співати, але єдиним звуком, що вилітав з її рота, було ґелґотіння папуги. Глядачі шпурляли в неї картопляним пюре.

Вона лежала з розплющеними очима, дослухаючись до звуків «Девкаліона». Вона чула тихе хропіння Френка з верхнього поверху і сопіння Фенестри з протилежного боку коридору, скрипіння труб унизу. У каміні горів вогонь. Напевне, Марта розпалила його, поки Морріґан спала.

Її дивувало те, як вона тепер залежить від цього всього, яким звичним їй здається це життя. Коли вона думала про перспективу провалитися на Випробувальному Показі або про те, що їй доведеться покинути Невермур через декілька коротких тижнів, у неї з’являвся дивний біль у грудях.

Але страшнішою, ніж ганьба і виселення з готелю «Девкаліон», страшнішою за все на світі була думка про те, що може чекати на неї в Республіці. Чи були Переслідувачі з Диму й Тіні все ще там? Чи буде її родина рада бачити її вдома, коли дізнаються, що вона ще жива? Чи стануть вони захищати від Переслідувачів, якщо ті повернуться по неї?

Шум у коридорі висмикнув Морріґан із роздумів. Почувся глухий удар, ніби хтось спіткнувся об останню сходинку. Тоді щось хлюпнуло, і хтось прошепотів прокляття. Вона скинула ковдри й навшпиньках підійшла до дверей.

У слабкому світлі ламп коридору вона побачила порожню склянку і калюжу пролитого молока на підлозі. Джек стояв рачки і безрезультатно намагався витерти її краєчком нічної сорочки. Не кажучи ні слова, Морріґан винесла рушник зі своєї ванни і нахилилась, щоб допомогти.

— Усе добре, — пробурмотів він. — Я можу це зробити. Ти забрудниш свій рушник.

— Ти забрудниш сорочку, — відказала вона, відштовхуючи його руки. Він відхилився назад і дозволив їй закінчити.

— Ось, — сказала вона, коли прибрала. — Можеш віднести це у пральню… що? На що ти витріщився?

Вираз обличчя Джека був їй знайомий. У Джекалфаксі на неї так дивилися все життя. У цьому погляді були страх і недовіра, змішані з презирливою цікавістю і крихтою жаху. Та в його обличчі Морріґан стривожило дещо інше.

— Твої очі цілком нормальні! — закричала вона, рвучко піднявшись і забувши про тишу. Він також незграбно встав, не зводячи очей з Морріґан і відкривши рота. Його чорна шкіряна пов’язка зникла. Обидва широких карих ока були зосереджені на дівчинці. — Ти обманюєш. Ти зовсім не напівсліпий. Чому ти прикидався весь цей час? Юпітер знає?

Джек мовчав.

— Перестань витріщатися, Джеку, відповідай!

Раптом на сходах почулися кроки, і з’явилося заспане обличчя Юпітера.

— Що це за гамір? Деякі гості намагаються… — Він подивився на Джека, який усе ще не зводив очей з Морріґан. — Джек? — тихо сказав він.

— Ви знали? — допитувалася вона. — Ви знали, що йому не потрібна пов’язка?

Юпітер не відповів. Він легенько поплескав по плечу племінника, і Джек нарешті оговтався. Він тремтливою рукою вказував на Морріґан, але Юпітер прибрав його руку рухом своєї.

— Чашечку чаю, я думаю. Ходімо. — Він повів Джека до сходів. — Повертайся до ліжка, Моґ.

У Морріґан відвисла щелепа.

— Я? Чому я повинна повертатися до ліжка? Це він підробляв напівсліпоту.

Юпітер голосно вдихнув, і на його обличчі раптом з’явилася лють.

— Морріґан! — хрипко зашепотів він. — Назад до ліжка. Я більше не хочу чути й слова про це. Зрозуміла? Жодного слова.

Морріґан здригнулася. Юпітер ще ніколи не розмовляв з нею так суворо. Частина її хотіла сперечатися, вимагати пояснень поведінки Джека, але інша подивилась на розлючене обличчя наставника, і слова так і не вирвалися назовні.

Джек уже пройшов половину сходів, коли озирнувся назад. У його очах було сум’яття.

«Ми обоє», — сумно подумала Морріґан, а тоді зачинила двері своєї спальні, кинула мокрий рушник у ванну і залізла назад у ліжко.

Різдвяний вечір був морозний і холодний, а повітря було наповнене святковим збудженням. Здавалося, готель «Девкаліон» вібрує від піднесеного настрою, оскільки і гості, і працівники готувалися до битви, що мала відбутися на площі Відваги в центрі Старого Міста.

— Веселого Різдва, Кеджері, — сказала Морріґан, проходячи повз стійку консьєржа і двічі натиснувши на дзвоник.

— Веселого Різдва і тобі, міс Морріґан. І гарного Йоля також!

Фойє було наповнене шумом і теплом. Гості поїдали ромові кульки і пили еґґ-ноґ, чекаючи на сигнал Юпітера, щоб іти.

— Лише стрічка, міс Кроу? — запитала Чанда Калі. Дама Чанда мала завите зелене волосся, великі смарагдові сережки й кольє, доповнені мантією оливкового кольору. Вона кусала губу, оглядаючи чорну сукню, чорний плащ і чорні високі чобітки Морріґан. — У мене є чудовий багряний капелюшок, який тобі дуже пасуватиме. Або рубінове намисто? У мене їх дванадцять. Можеш залишити собі одне!

— Ні, дякую, Дамо Чандо, — сказала Морріґан, якій її стрічка здавалась цілком достатньо святковою.

Уже не вперше за цей день Морріґан подумала, як було б гарно, якби Готорн збирався дивитися битву. Свіфти проводили кожне друге Різдво у Високогір’ї, і Готорн поїхав напередодні, востаннє пообіцявши мовчати про Езру Сквола. Морріґан дала клятву викинути з голови таємницю навчання у Сквола й насолоджуватися Різдвом. Проте вона все ще плекала надію не зустріти випадково містера Джонса прямо перед Випробувальним Показом.

Спостерігаючи за працівниками зі зручного місця на сходах, вона не могла не визнати, що святковий настрій в них б’є через край. Вампір-карлик Френк нафарбував нігті червоним лаком, а Кеджері вбрався в багато шарів червоної шотландки й мішури. Марта показувала свою відданість Королеві Йоль стильним зеленим пальтом і шарфом у тон. Шофер Чарлі був одягнений у яскраво-зелений