Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Домбі і син - Чарльз Діккенс

Домбі і син - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Домбі і син - Чарльз Діккенс
та тут з-поза відхилених дверей його хтось гукнув: «Це Домбі?» — «Так, мадам», — відповів Поль, упізнавши голос міс Блімбер. «Зайдіть, Домбі!» — сказала міс Блімбер, і Поль увійшов.

Міс Блімбер виглядала точнісінько так само, як учора, тільки тепер на ній була шаль. Її коротеньке біляве волосся кучерявилось, як і завжди, а на носі у неї вже були окуляри, і Поль подумав, чи не спить вона в них. На цьому поверсі міс Блімбер мала свою власну невелику вітальню, де було кілька книг і не було каміна. Адже міс Блімбер ніколи не мерзла й ніколи не хотіла спати.

— Я, Домбі, виходжу для моціону, — сказала міс Блімбер.

Поль не зрозумів, що воно таке, і здивувався, чого під таку негоду вона йде сама, а не пошле за ним лакея, але не спитав нічого, бо увагу його привернула купка новеньких книжок, що їх міс Блімбер, мабуть, щойно переглядала.

— Це — вам, Домбі,— сказала міс Блімбер.

— Всі, мадам? — спитав Поль.

— Так, — ствердила міс Блімбер, — а невдовзі містер Пастир дасть вам іще, якщо будете так ревно вчитися, як я сподіваюсь.

— Отже, я виходжу для моціону, — повторила міс Блімбер, — і поки я повернуся, тобто до сніданку, ви прочитаєте, що тут зазначено, а тоді скажете, чи гаразд ви зрозуміли усе те, що вам треба вивчити. Не баріться, Домбі, бо часу вам гаяти не можна. Беріть книжки з собою і починайте зараз же.

— Добре, мадам, — відповів Поль.

Але книжок було стільки, що хоч Поль і обхопив їх двома руками, зверху і знизу, ще й притис підборіддям, одна книга зсередини вислизнула-таки, поки він дійшов до дверей, а за нею попадала й решта. «Ох, Домбі, Домбі, який ви необережний!» — сказала міс Блімбер і поскладала їх знову. Цього разу завдяки великому старанню Полеві вдалося зберегти рівновагу, вийти з кімнати і спуститися на кілька сходинок. Тут дві книжки впали знову, але решту він тримав так міцно, що впустив тільки одну на площадці другого поверху, і ще одну — в коридорі. Принісши більшість до класу, Поль побіг назад шукати дезертирів, і коли нарешті вся бібліотека була в зборі, видряпався на своє місце за партою та взявся до роботи. Підбадьорливе зауваження Тозера, що «тепер уклепався й він», було єдиним, що перервало його заняття до самого сніданку. За сніданком, їсти який Полеві нітрохи не хотілося, все було так само врочисто та пристойно, як і завжди, а після сніданку він за міс Блімбер подався нагору.

— Ну, Домбі,— спитала міс Блімбер, — чого ви навчилися з цих книг?

У книгах було трохи англійської й доволі латинської мови — назви предметів, відмінювання артиклів та іменників, вправи, і початкові правила — дрібка правопису, коротенький курс стародавньої історії, ще коротший — сучасної, кілька таблиць, дві чи три колонки мір і ваги й трохи відомостей загального характеру. Коли бідний Поль засвоював пункт другий, він не мав уже жодного уявлення про пункт перший: уривки з другого втиснулись у пункт третій, що переплутався з пунктом четвертим, а той зрісся із пунктом другим. Виходило, що двадцять Ромулів становлять одного Рема, що hіс hаес hос[3] це тройська вага, що дієслово завжди узгоджується із стародавнім Брайтоном, а тричі по чотири дорівнює Тельцю.

— Ох, Домбі, Домбі! — зітхнула міс Блімбер. — Як вам не соромно!

— Я — перепрошую — думаю, що якби я міг хоч подеколи балакати зі старим Гляббом, в мене виходило б краще, — сказав Поль.

— Нісенітниця, Домбі! — відрізала міс Блімбер. — Не хочу й чути про це. Тут нема місця для різних ваших Гляббів. Беріть з собою по одній книзі, Домбі, і не переходьте до пункту «Б», поки досконало не вивчите за день пункт «А». А тепер — перепрошую — ось вам перша книга зверху — ідіть, Домбі, і повернетесь тоді, коли цілком засвоїте тему.

Міс Блімбер говорила про Полеву нетямковитість з похмурим задоволенням, ніби заздалегідь передбачала результат і раділа, що їм доведеться ще не раз зустрічатися. Поль узяв, як сказано, першу книгу зверху, пішов униз і почав працювати: деколи він запам’ятовував кожне слово, деколи забував геть усі і все. Нарешті він наважився піднятися на другий поверх, щоб проказати вивчене. Але тільки міс Блімбер закрила книжку (що було доказом її власних знань) і промовила: «Ну, Домбі!», — як йому майже все вилетіло з голови, і він із зачудуванням видивився на молоду леді, мов на вчене опудало Тая Фокса чи на городного страхополоха, напханого схоластичною соломою.

А втім, він справився якнайкраще, і міс Блімбер, похваливши його, як здібного учня, зараз же дала йому урок «Б», од якого Поль, ще перед обідом, перейшов до «В», і навіть до «Г». Важко було взятися до роботи по обіді. Полеві гуло в голові, він хотів спати й був неначе в отупінні. Та всі юні джентльмени почувалися так само, а проте мусили поновлювати свої заняття, хотілося їм цього чи ні. Дивно, що дзигарі в холі, вірні своїй найпершій фразі, так і не навчилися говорити «Джентльмени, поновлюймо наші заняття», дарма що ці слова звучали тут так часто. Заняття крутились, мов величезне колесо, на якому незмінно розпинали всіх юних джентльменів.

Після чаю знов були вправи й підготовка до завтрашніх уроків при світлі свічок. У певний час усі йшли спати, і тоді, якщо уроки не мучили їх й уві сні, наставав спокій і солодке забуття.

О, суботи! Щасливі суботи, коли, незалежно від погоди та бурчання в’їдливої місіс Піпчін, опівдні приходила Флоренс. Ці суботи були справжнім днем суботнім принаймні для цих двох маленьких християн серед іудеїв і сповнювали своє святе завдання, зміцнюючи любов між братом і сестрою.

Навіть недільні вечори, що тінь їх вже від самого ранку затьмарювала світло недільного дня, не могли осквернити тих дорогоцінних субот. Де б вони їх не проводили — сидячи або гуляючи вдвох на березі моря, у темній вітальні місіс Піпчін, де Флоренс, поклавши собі на плече його сонну голову, тихо співала йому пісень, — те Полеві було

Відгуки про книгу Домбі і син - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: