Темнолесникове прокляття - Пол Стюарт

— А що я вам казав, — проголосив він. — Цей простак, цей старий телепень ковтнув мою побрехеньку — з гачком, волосінню та грузилом.

— Так, молодчина, Пийпузо, — почув він у відповідь. — Хоча краще б не називати мого імені. — А ти зарядив «Сеф!» та «Сеф!». Тільки й надії тепер, що він не допетрає, яке моє повне ім’я.

— Не варто так хвилюватися, — заспокоїв його Пийпузо. — У цьому зіллі стільки трутизни летючого хробака, що стане перетруїти цілу школу вчених. Без смаку, без запаху і смертельно небезпечне. Один ковток — і Лініус Паллітакс лусне, мов надутий торохбольний м’яч. Успіх гарантований, це тобі не затія з ланцюгом, — додав він. — Завтра, на цю пору, я буду Головним санктафракським охоронцем, а ви, Сефтусе, — Найвищим Академіком.

Срібний ніс-маска затремтів у такт потішеному хихотінню його володаря.

— Золоті слова, Пийпузо, — пробелькотів він. — Ну ж бо, щезаймо звідси. Попереду ще чимало приготувань.

— Йду, йду, — прорипів веретенник, відсовуючи передні двері й відчиняючи їх.

Просто перед собою він побачив розлючене обличчя Маріс — зі щільно стуленими губами, все поплямлене.

— Сили небесні, де ти пропадав? — накинулась вона на Щипа. — Ми вже чекаємо тут цілу вічність.

— Перепрошую, панночко, — знітився Щип. — Мені нездужалося.

— Дуже невчасні твої нездужання. — Пасія у голосі Маріс почала замінюватися на образу. — У нас важлива справа до батька.

Веретенник повернув голову, і в очі йому впала висока постать у вистріпаному вбранні за спиною в Маріс. Він зміряв незнайомця зверхнім поглядом. — І як же мені відрекомендувати того, хто домагається аудієнції у Найвищого Академіка? — сухо поцікавився він.

— Ніяк, Щипе, — відповіла Маріс, протискуючись між одвірком та спантеличеним служником і тягнучи за собою Чіпуса. — Я сама відрекомендую його батькові.

Веретенник зайшовся обуреними трелями.

— Але ж, панночко, — запротестував він, — це грубе порушення етикету. Я не вповноважений дозволяти вам…

Та Маріс — загадковий каптурник не відставав від неї — уже мчала першим сходовим маршем. Щип скрушно зітхнув. Що він міг удіяти? Останніми днями його суглоби, як дерев’яні, — де вже йому ганятися за кимось по палацу! А юна панночка така впертюща! Поки він добіжить до професорської опочивальні, Маріс і отой волоцюга, її супутник, поза всяким сумнівом, уже сидітимуть на краю професорського ліжка і ляпатимуть язиками.

— Ох, ця сьогоднішня молодь, — бурчав Щип. — Ніякої поваги до протоколу. Ніякого етикету. Ніякої зовнішньої пристойності…

Отак собі буркочучи під ніс, веретенник повернувся до кухні. Час пильніше приглянутися до отого заболонного зілля…

Сягнувши другого сходового помістка, Маріс і Чіпус почули з горішнього поверху збуджений гомін голосів. Маріс повернулася до Чіпуса, її широко розплющені очі були сповнені тривоги.

— Хто б там міг бути? — запитала дівчина. — І чого вони сперечаються?

— Можна піти з’ясувати, — запропонував Чіпус.

Обоє подолали ще один марш. Голоси стали виразніші.

— Та як ви смієте? — бубонів один.

— Невже ви не усвідомлюєте серйозності ситуації? — галасував другий.

— Хай скарає вас Небо, якщо з ним щось трапиться! — гнівно кинув третій.

— Ви можете торочити й городити, що вам заманеться, — озвався четвертий голос, гостріший за решту, але вдавано спокійний.

— Бігме, це Вельма, — пропихтіла Маріс, женучи з Чіпусом довгим коридором. — Моя старенька нянька.

— Вам що, позакладало? Я сказала «ні»! — знову зринув Вельмин голос. — Ніхто з вас сюди не ввійде.

— Шановна, чи ви хоч знаєте, хто я такий? — запитав один з голосів.

— Хоч би ви були самим Професором Темрявознавства — про мене, Семене! — відрубала Вельма.

— Таж… таж я і є Професор Темрявознавства! — обурився голос.

— Я вже сказала, — відмахнулась від нього Вельма, — мені це не свербить.

Запала вражена тиша, щоб за мить вибухнути ще дужчим лементом роз’юшених голосів. Круто загальмувавши, Маріс завернула за ріг коридору, від неї, насолопивши на самісіньке обличчя каптур своєї паперової киреї, не відставав Чіпус.

— Вельмо, що тут діється? — гарикнула вона.

— Ага, знайшлася наша Маріс! — вигукнула Вельма. Вона стояла, заступаючи шлях до дверей опочивальні Найвищого Академіка. — Твоє ліжко неторкане. Де тебе носило всеньку ніч?

— Це все глупства, — урвав Професор Темрявознавства. — Над Найвищим Академіком нависла грізна небезпека. Один замах на його життя уже вчинено…

— А мої тайняки викрили ще й другу змову, — втрутився Нехнюпніс, Головний охоронець. — Плескатоголовий гоблін Пийпузо, уклав спілку з другим зрадником — якоюсь темною особою в масці у вигляді срібного ритуального носа. Мій обов’язок — захистити Найвищого Академіка…

Вельма піднесла догори руки.

— Я вже казала й кажу ще раз, — звернулася вона до гостей, — він живий і здоровий. І щоб лишатися таким і надалі, йому треба вилежатися, він-бо страшенно охляв і…

— Але ж йому не можна! — заволав Професор Світлознавства. — Скільки я вам товк, насувається Велика буря. Він просто зобов’язаний піти з нами!

— Висвячення Гарлінія Гернікса не терпить ні хвилини зволікання, — додав Професор Темрявознавства. — Якщо ж церемонія зірветься, він шукатиме бурефраксу до нових віників.

З-під згорток рудого каптура вихопилося пирхання і відразу ж за ним: «Овва, бурефракс!»

Маріс легенько копнула Чіпуса в ногу і шикнула, аби той стояв мовчки.

— Проводити церемонію має Найвищий Академік. Якщо ж вона не…

Чіпус озвався знову, цим разом голосніше.

— А чому б вам, властиво, не провести її самим? — прогув він крізь подібну до пергамену тканину.

— Перепрошую? — не второпав Професор Темрявознавства. Він з неймовірою витріщився на підозрілого цибаня в заяложеній одежі. — Хто ви такий, чоловіче? — поцікавився він. — Відкрийте-но своє обличчя!

Та Чіпус і бровою не повів. Цій доскіпливій професурі не конче знати, хто