Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

Янкель:

— Я у відпустку піду, принесу силу-силенну.

— І я, — каже Пантелєєв.

Японець, захоплений ідеєю, наважується на подвиг, на жертву.

— Все. Паперу сто двадцять аркушів, олівці… Все для лотереї-алегрі.

Джапарідзе — автор ідеї — кусає губи… Він у п'ятому розряді й у відпустку йти не може.

— Я дам, що зможу, — каже він.

Завтра субота — відпустка. Сьогодні день найнудніший з усього тижня, але нудоти немає — клас захоплений ідеєю, яка може на довгий час заповнити години дозвілля Уліганії. І Джапарідзе, гордовито походжаючи по класу, піднімаючи вгору товстий бородавчастий палець, каже:

— Я!

♦

Рік має триста шістдесят п'ять днів, п'ятдесят два тижні.

Кожного дня, кожного тижня у Шкіді дзвонять дзвоники. Вони дзвонять уранці — будять республіку, дзвонять до чаю, на уроки, на сон… Але найкращий дзвоник, найприємніший для вуха шкідця, — це дзвоник у суботу, коли закінчуються уроки. Крім кінця уроків, він оголошує відпустку.

Звичайно буває: кінчилися уроки — всі залишаються на місцях; тепер Шкіда схожа на божевільню, і притому на буйне відділення.

У класі четвертого відділення розгардіяш.

— Мити підлоги! — кричить Горобець, староста класу.

І луною відгукується:

— Мити підлоги!

— Підлоги мити! Хто?

В руках у Горобця алфавітний список класу.

— Один з початку, другий з кіпця: Єонін, Черних, Пантелєєв і Офенбах.

— Не згоден!

— Буза!

— Я минулого разу мив!

— К чо-орту!

Скиглення, суперечки, чвари…

«Пантелєєв, Янкель і Купець не хочуть мити підлоги — їм у відпустку… Купець негайно «відкуповується», тобто знаходить собі заступника.

— Гладун!..

Товстенький Гладун — Молотов — мов з-під землі виростає.

— Миєш підлогу?

— Скільки?

— Чвертка.

— Дзуськи!

— А скільки?

— Фунт.

Віддавати фунт хліба за миття підлоги Купцеві не хочеться, але бажання швидше піти у відпустку перемагає.

Купець за фунт хліба бажає дістати максимум задоволення. Здоровенного щигля по лобі Гладуна:

— Маєш на додачу.

Янкель і Пантелєєв лютують.

— Та як же це?.. Відпустка ж… А лотерея-алегрі?

Джапарідзе — голова лотерейної компанії — наважується:

— Чорт з вами!… Валяйте… Ми з Японцем упораємося. Правда?

— Правда!

Обличчя Пантелєєва і Янкеля розцвітають.

— Лафа.

По сходах нагору. У спальні забирають ковдри, постільну білизну — в гардеробну. Біля гардеробної хвіст. Шкідці, які йдуть у відпустку, прийшли здати казенну білизну й одержати пальта і шапки.

— В чергу! В чергу! Куди претесь?

— Іди ти!..

Фізична сила і авторитет старшокласників беруть гору — уліганштадці без черги входять у гардеробну.

Там розпоряджаються Лімкор і Окраєць — гардеробний староста.

— Прийми, Окраєнція.

Окраєць сповнений гідності.

— Почекай.

Білизну здали, одержали пальта і ситцеві шапки, схожі на червоноармійські шоломи.

— В халдейську!

В канцелярії Олмикпоп, черговий халдей, начепивши на ніс пенсне, важко сидить на інвалідному віденському стільці.

— Дядю Сашо, ми у відпустку йдемо. Напишіть квитки.

Халдей уважно переглядає «Літопис». Янкель і Пантелєєв — у другому розряді, мають право на відпустку. Він дістає з шухляди столу бланк і пише:

«Цим засвідчується, що вихованця IV відд. школи СІВ ім. Достоєвського відпущено у відпустку до понеділка 20 жовтня цього року».

Формальності закінчено, обов'язок громадянина республіки виконано.

— Черговий, ключ!

І на вулицю.

♦

А Шкіда починає митися.

Хитромудрий Гладун одержав фунт хліба, а підлог не миє. Він впіймав першокласника Кузю.

— Вимий підлогу.

— Що даси?

— Хліба дам.

— Скільки?

— Чвертку.

Кузя мовчки киває головою, угоду укладено. Гладун іде в клас, сідає на Янкелеву парту і дістає з неї звичайно недоступні випуски «Ната Пінкертона» і «Антона Кречета». Він заробив три чверті фунта хліба і може відпочити.

Японець і Дзе, не маючи лишків хліба, змушені чесно виконати геройськи взятий на себе обов'язок.

Ідуть на кухню. Передбачливі вихованці вже розхапали відра й ганчірки, доводиться чекати, поки хтось закінчить мити.

Діставши нарешті відра й наповнивши їх крутим окропом, товариші піднімаються нагору.

Там Галочка, старша прибиральниця, командує й розподіляє ділянки, де кому мити.

— Вимийте Білий зал, — каже вона.

Єонін і Джапарідзе спускаються вниз і проходять у Білий зал.

Зал великий — страшно братися до нього. Мити треба старанно, промивати двічі і витирати паркетні плити насухо, щоб не блищали.

Проте улігани, залишившись удвох, розв'язують справу інакше.

— Починай.

Японець бере відро, нахиляє його й біжить по залу. Вода розливається рівними смужками. За Японцем накарячки біжить Дзе й розтирає воду. Через п'ять хвилин паркетна підлога темніє, і здасться, що вона вимита.

— Готово.

Товариші сідають до вікна. Джапарідзе закурює і, затягуючись, обережно пускає дим по стіні.

Просидівши строк, який потрібен для доброго миття, вони йдуть до канцелярії.

— Дядю Сашо, прийміть зал.

Сашкець прямує до залу, короткозоро, мигцем оглядає підлогу й повертається в «халдейську».

Японець та Дзе йдуть у клас, розтоплюють грубу і, гріючись біля яскравого вогню, теревенять про лотерею-алегрі і ждуть понеділка.

♦

В сутінках жовтневого ранку Льонька Пантелєєв біг з відпустки до Шкіди. Взуті в порвані «американські» черевики, ноги захлиналися гряззю, хлюпали по калюжах, стукотіли на нерівних плитах тротуарів.

На вулицях починалося денне життя, відкривалися вітрини магазинів, і з крамниць «Продукти харчування» виривався на вулицю запах теплого ситнику, кави і ще чогось невловного, смачного.

Льонька біг вулицею, боячись запізнитися в Шкіду. Біля Покровки у вітрині ювелірного магазину був годинник. Льонька глянув і похолов. П'ять хвилин на одинадцяту, а в Шкіду треба було встигнути на перший урок, на десяту годину.

Він прискорив ходу й міцніше стиснув великий згорток з речами для лотереї-алегрі.

Були в ньому: «Пошехонська старина» Салтикова, іржаві ковзани, гіпсовий бюст Льва Толстого, ламаний будильник, запальничка й безліч дрібничок — Льонька деякі випросив, а деякі поцупив у сестрички.

— Почались уроки? — спитав Пантелєєв, коли йому, захеканому і стомленому, кухонний староста Циган відчинив двері.

— Почалися, — відповів Циган.

— Давно?

— Майже півгодини.

«Влип, — подумав Пантелєєв. — Який ще урок, невідомо… Якщо Сашкець або Вітя, то пропав — п'ятий розряд!»

Боячись попасти на очі Вікмиксору або Еланлюм, він крадучись пробрався до класу, припав вухом до замкової щілини й прислухався. Серце його радісно застрибало. Крізь щілину глухо долинали уривчасті репліки:

— Карамзін… Тисяча вісімсот третій рік… Наталія, боярська дочка…

Льонька прочинив двері і спитав::

— Можна?

— Будь ласка, — відповів Ассі, — увійдіть.

Він був єдиний халдей, який називав шкідців на «ви». Льонька зайшов у клас. Побачивши, що він несе клунок, клас загримотів:

— Оце нальотчик!

— Браво!

— Ура!

Льонька пройшов до своєї парти, сів, віддихався і почав розв'язувати вузол. До нього одразу підсіли Японець і Джапарідзе.

— Ну, показуй.

Пантелєєв виклав на лаву принесені речі.

— А Янкель прийшов? — спитав він.

— Ще нема, — відповів Японець, гортаючи «Пошехонську